Выбрать главу

Вольфганг Шрайєр

АКРОТІРСЬКИЙ ШПИГУН

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад з німецької М. Дятленка

Художник Г. Малаков

Для мене вся ця історія почалась із звичайної повістки: лейтенантові запасу Роджеру Андерсону, що проживає в Ліверпулі, по Лайм-стріт, 207, тобто мені, пропонувалося протягом сорока восьми годин з'явитися до гарнізону, який я залишив п'ять років тому, відбувши військову повинність.

Був погожий серпневий день. Листівка потрапила до моїх рук, як тільки я повернувся додому з роботи в гавані. Не можу сказати, щоб вона мене тоді налякала або викликала в мене якесь неприємне почуття. Тримаючи її в руках, я лише подумав про скаредність мобілізаційного бюро, яке замість телеграми прислало звичайну повістку та ще й на застарілому бланку: крім усього іншого, мені наказували «з'явитися з продовольчими картками», хоча кожна дитина знає, що у Великобританії ось уже з 1954 року немає ніякої карткової системи. Певно, там, у військовому міністерстві, економили на всьому.

Я негайно зібрав манатки, повідомив на роботі про свій від'їзд і в зазначений строк з'явився в гарнізон Олдершот, де була розквартирована 16-а парашутно-десантна бригада, відома в цій місцевості під гучною назвою «Червоні дияволи». Колись до цієї ватаги належав і я.

Проходячи через ворота до казарми, я пригадав усі свої солдатські витівки. Якщо не рахувати періоду рекрутської муштри, — у жодній армії світу, мабуть, не схожої на курорт, — моя служба в армії склалася так приємно, що, відбувши її, я письмово заявив про свою готовність, на випадок національної небезпеки, добровільно повернутися до своєї частини ще до оголошення загальної мобілізації. Може, я зважився на цей крок у юнацькому захопленні, а може, під враженням чудового прощального банкету, — в усякому разі тепер я знову сидів тут і нетерпляче чекав, що буде далі. Лише далеко пізніше мені стало ясно, що тією заявою я вчинив найбільшу дурницю у своєму житті.

Перше, що я побачив у казарменому дворі, це оздоблені орденами груди мого старого приятеля Білла Шотовера, який лишився на кадровій службі, воював десь у Кенії чи на півострові Малакка і вже вислужився до капітана.

— Алло, Роджер, — привітався він, ляснувши мене по плечу своєю важкою лапою. — Оце здорово! Значить — «Батьківщина кличе…»

— «І її кращі сини поспішають під знамена»[1], — скромно докінчив я.

— Для тебе ще є місце в моїй роті, — пояснив він, — сьогодні ввечері я поговорю з полковником, і все буде в порядку, старина.

Ми зайшли в казино, хильнули по чарці й, обмінюючись спогадами, прийшли до висновку, що молодь нинішнього призову навряд чи може зрівнятися з нашим. Нарешті Білл заходився пояснювати мені стратегічне становище Британської Співдружності Націй. Це була його давня пристрасть.

— Як відомо, — почав він, — наше становище погане, але не зовсім. Непоправним воно б стало лише тоді, якби нам не вдалося перемогти цього молодчика Насера, його приклад наслідували б інші, і всі ці пси, що ходять тепер, підібгавши хвости, перестали б поважати нас. Коли ти, Роджер, читаєш газети, то, мабуть, знаєш, що Насер знову накоїв. Але з цієї історії з Суецьким каналом він не виплутається. Ми збираємося одним ударом покінчити з ним і з його жалюгідною дев'яностотисячною армією. Ось глянь сюди, — сказав Білл, підходячи до карти Європи, що висіла на стіні в казино над музикальним ящиком.

На його широкому обличчі біліли плями — наслідок порушення пігментації, від якого він і раніше страждав; через те воно нагадувало ті місця на карті, що означали гірські хребти понад три тисячі метрів заввишки: світлі плями на обличчі відповідали засніженим вершинам гір на карті.

— В Червоному морі, — говорив Білл, — стоїть напоготові наш крейсер «Кенія», а біля східного узбережжя Середземного моря — крейсер «Ямайка». В Мальтійському порту — авіаносець «Ігл» з кількома ескадрильями штурмовиків на борту. Крім того, вчора дано наказ перебазувати на Мальту шістдесят реактивних бомбардувальників «Канберра». Ось тут, в Йорданії, стоїть 10-й гусарський полк, посилений ротою піхотного полку «Мідлсекс»; він має на озброєнні танки «Центуріон». У Лівії, поблизу західного кордону Єгипту, розташовані: 10-а танкова дивізія, піхотний полк королівського стрілецького корпусу і 3-й артилерійський полк королівської кінної артилерії, який під час осінніх маневрів 195І року прикривав наш лівий фланг. Ну, як це все тобі подобається?

вернуться

1

Очевидно, приятелі говорять словами відомої англійської військової пісні. (Прим. пер.).