ДIЙОВI ОСОБИ:
Юркевич
Лiда
Доктор Карфункель
Таратута
Машинiст Черевко
Оля, його дружина
Лундишев
Софiя Петрiвна
Полковник
Поручик
Комiсар вiйськового поїзда
Секретар партосередку
Капельмейстер Куриця
1-й \
2-й — залiзничники.
3-й /
Усачиха
Дiвчинка
Жiнки робiтникiв на станцiї, носильник, залiзничники, червоноармiйцi, робiтники з радгоспу, баби з курми, музики.
Дiя вiдбувається на однiй залiзничнiй станцiї, але в рiзнi часи:
дiя перша — 1912 року
дiя друга — 1919 «
дiя третя — 1920 «
дiя четверта — 1929 «
ДIЯ ПЕРША
Пасажирська кiмната на невеличкiй залiзничнiй станцiї. Два вiкна, канапа, стiл. Годинник. Лiворуч дверi з написом «Дамська кiмната», праворуч — «Вхiд». Лiтнiй вечiр. За вiкнами зеленкуватi станцiйнi вогнi. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапi, попиває чай; виймає з футлярiв i знову ховає багато рiзноманiтних годинникiв. Це худорлявий, невизначеного вiку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.
За вiкнами звичайнi станцiйнi звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозiв.
І
Входить Юркевич, молода людина рокiв 25, а за ним носильник вносить i становить на пiдлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину i зав'язаний вiрьовкою.
Юркевич. До Москви бiлет другого класу i плацкарту.
Носильник. Каси ще не вiдчиняли. Багажу здавати не будете?
Юркевич. Нi, нi, чемодан я вiзьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?
Носильник. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За пiвгодини, якщо не спiзниться. (Виходить, не причинивши дверей).
Карфункель (роздратовано). Донерветер! Потрудiлься закриваль дверi. Протяг, холодник!
Юркевич. Даруйте — свiже повiтря!
Карфункель. Повiтря, повiтря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повiтрю i дурням дверi завжди вiдкритi. Зачиняль дверi! Я застудилься, чуєте?
Юркевич. Бог з вами — надворi така спека!
Карфункель. Спека, спека… Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний бiль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вiчний простуда, вiчний зубний бiль. У-у-у!
Юркевич. Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє дверi). Цiлком вам спiвчуваю. Зубний бiль — це така мука, такий пекельний бiль… Цiлком вас розумiю, шановний пане, пробачте, не маю честi…
Карфункель (трохи пiдводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник i доктор механiки.
Юркевич. Дуже приємно. Юркевич, учитель гiмназiї, трохи лiтератор. Значить, ви нiмець, таємний радник — о, це великий чин!
Карфункель. Справа не в назвах, а в суть. Моя спецiальнiсть — час. Дзигарi, годинники, механiзм…
Юркевич. О, то ви, значить, механiк… майстер, що робить годинники? А я думав…
Карфункель. Зальбадерей! Годинники роблять ремiсники, дурнi, що не бачать далi свiй нiс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розумiє життя — життя i його механiзм. Га!
Юркевич. Пробачте, я не хотiв вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак…
Карфункель. Робити годинники… Зальбадерей! Для кого — для дурнiв, що не вмiють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).
Юркевич. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг — просто хоч плач. I знаєте, що менi допомогло? Краплi! Був я якось в одних знайомих на селi — i ось один старенький лiкар порадив менi приймати краплi. То можете собi уявити — вiд однiєї краплi неначе рукою зняло. Це якiсь стародавнi i дуже мiцнi лiки — здається, беладонна, гвоздична олiя, опiй, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. I знаєте — це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навiть в дорозi нiколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.
Карфункель (схоплюється i починає вклонятися, тримаючись за щоку). О, мiй любий пане, майн лiбер гер Юрi-Юрi-кевич! Яке щастя, що я вас зустрiв! Не вiдмовте ж i менi один крапля цього лiкарства. Буду вам надзвичайно вдячний, 0-о-о-у, проклятий бiль!
Юркевич (збентежено). О, звичайно, звичайно, з охотою. (Шукає в шкiрянiй торбинцi, що висить у нього через плече). Але… але, ви розумiєте, яка досада — в торбинцi їх немає. Мабуть, я поклав їх в чемодан. Так, звичайно, в чемодан. Тепер я пам'ятаю — вони в японськiй шкатулцi.
Карфункель. В шкатулцi? О, чудово! Дуже прошу вас, мiй любий друже, один тiльки крапля!
Юркевич (починає дратуватися). Та що це ви! Дiстати краплi з цього чемодана? Шкатулка на самому днi! Ви бачите, як вiн запакований? I думати нiчого…
Карфункель. Абер благаю вас, мiй шляхетний молодий друже, о-о-у! Майн бестер гер!
Юркевич (роздратовано). Але ви розумiєте, що я їду? Та щоб тiльки розв'язати цей чемодан, потрiбно принаймнi пiвгодини. А скласти, а знову запакувати? А ви чули, через пiвгодини поїзд? А якщо я не потраплю на цей поїзд, то тодi… фу, навiть подумати жах!
Карфункель. О-о… ой… який страшний бiль! Благаю вас, мiй любий пане, майн зюсер гер… якби ви знали, який це жахливий… о-о-о!.. який… у-у-у!
Юркевич. Але ви розумiєте, що це неможливо? Тепер розв'язувати чемодан! То я не потраплю на поїзд. А коли я не потраплю на поїзд, я втрачу мою найкращу мрiю. Через пiвгодини останнiй поїзд на Москву.
Карфункель. У… у… о! Один крапля!
Юркевич. Та ви чули — останнiй поїзд на Москву. А якщо я завтра вранцi не буду в Москвi, я не потраплю в Париж. У Париж, про який я стiльки мрiяв!
Карфункель. Париж? Ви їдете в Париж?
Юркевич. Так, я купив бiлет в екскурсiю, що їде на виставку! Екскурсiя виїжджає з Москви завтра о дванадцятiй годинi — значить, якщо я спiзнюся, пропали i грошi i всi мої надiї. Ви розумiєте, як я хвилююсь? Потрапити в Париж, за кордон, на виставку — хiба трапиться вдруге така оказiя? Якби ви прожили десять рокiв у нашiй глушинi, ви б знали, чого варта мрiя. Може, тут вирiшується моя доля — я трохи пишу… i, може, в Парижi… е, та що й казати!
Карфункель. Зальбадерей! Безглюздий балакня. Вирiшується доля… Розумна людина сам робiль своя доля, у-у-у! (Сiдає край стола). Вi просто не бажаль менi допомогаль. Можна двадцять разiв розв'язаль i зав'язаль двадцять таких чемодан… О… о… проклятий бiль! (Тихенько стогне).
Юркевич, схвильований, ходить по кiмнатi. Пауза.
Карфункель (раптом скрикує i нахиляється, шукаючи чогось на пiдлозi). А! Донерветер! Тримайте, тримайте, вiн бiля, вас, вiн покотiлься!
Юркевич (пiдбираючи ноги). Хто покотився, хто покотився, де?
Карфункель (лазячи по пiдлозi). Не наступiть з ногами! Один… два… три.
Юркевич (шукає, нахилившись). Та що саме?
Карфункель (показуючи маленьку золоту коробочку). Я розсипаль… дванадцять… дванадцять пiлюльок… такий маленький пiлюлечка. Будь ласка, допоможiть знаходiль!
Обидва нахиляються i шукають по всiй кiмнатi.
Карфункель. Обережно, не наступiть з ногами! Два… три… цвай… драй…
Юркевич. Знайшов, знайшов! Одна, двi, ще одна, ще…
Карфункель. Дякую, данке. (Шукають). Бiтте нох. Чотири, п'ять… Данке зер. Дякую. Будь ласка, ще трошки. Ага, нох айне…
Юркевич (шукає). Всi?
Карфункель. Нi, ще двi. Ага, ще є! Ще одна, будь ласка, ще один. Зiбен, ахт — ще один…