Выбрать главу

6

Голос Славіна в телефонній трубці, де щось безперестанку клацало й шипіло, був стомленим, безбарвним, зовсім позбавленим почуття:

— Дмитре, передай своєму приятелю, що віза на поїздку до столиці НДР лежить на Чек Пойнт Чарлі. Розтлумач йому, що тільки тут йому можуть пояснити й показати, чому все так сталося. Якщо він не хоче приїхати сюди на годину, ми запросимо інших американських журналістів… Хоч, чесно кажучи, шкода: ти ж саме йому обіцяв сенсацію… Він її матиме… Отже, чекаю.

7

У західноберлінському офісі «Юнайтед прес інтернейшнл» було, як завжди, гамірно, весело, відверто.

— Зробіть наше фото, — я і Степанов за одним столом, — попросив Кузані; шеф-редактор відділу міжнародної інформації був його давнім знайомим, подружилися в Сайгоні, в шістдесят восьмому. — Мою заяву для преси знайдете в сейфі готелю «Кемпінські», якщо я не повернуся із Східного Берліна до восьмої вечора, про це я вже сказав портьє.

— До сьомої, — поправив Степанов.

Кузані спохмурнів, згадав, що від сьомої до восьмої дзвонитиме Прошке; він уже в Палермо; кивнув:

— Правильно. До сьомої. Якщо я не повернуся до сьомої із-за «залізної завіси», їдь у готель, відкривай мій сейф, бери конверт, розпечатуй його і давай матеріал на першу шпальту, — такої сенсації ти давно не мав.

Звідси ж, з бюро, він подзвонив у Голлівуд, продюсерові Стіву Грінбергу, повторивши слово в слово те, що сказав редакторові…

8

Листоноша Віктор, який обслуговував той будинок, де жив Славін, не забув слів завідуючої відділенням зв'язку Олени Кіндратівни, що мешканцеві з дванадцятої квартири листи на замовлення й телеграми треба кидати в скриньку («заяву він написав, усе як слід, ніхто не причепиться»), незалежно від того, дома він чи не дома («Геолог, — подумала Олена» Кіндратівна, — вони всі волоцюги, в Москві нечасто бувають, тому, мабуть, і самотній»).

Тож Віктор і опустив у поштову скриньку телеграму Славіну; написано в пій було лише кілька слів, без всяких «км» і «кр»: «Спасибі тобі за тебе більше ми не побачимося так краще нам а найімовірніше мені прощай Ірина».

9

У Берліні Степанов і Кузані зразу ж поїхали в Інститут судової медицини; довгими коридорами, пофарбованими зеленою олійною фарбою, їх провели у невеличку кімнату; біля хірургічного стола, на якому лежало тіло, вкрите білим простирадлом, сидів Славін; обличчя змарніле, стомлене, під очима темні мішки; таким я його ніколи не бачив, подумав Степанов, так здати за два тижні, справді, старий, от що таке провал операції…

— Спочатку я пред'явлю вам дещо для впізнання, — тихо сказав Славін, попередивши можливі слова Степанова, — а вже потім обговоримо ситуацію.

І зірвав простирадло з того, що лежало на хірургічному столі.

— Та ви помацайте, помацайте, — сказав він, звертаючись до Кузані. — Це муляж, не страшно… «Голову» знесли з американських карабінів з оптикою. Що стосується Геннадія Кулькова, автора листа, опублікованого на Заході, — до речі, його текст, підготовлений у Ленглі, зберігається у нас, як доказ; у ЦРУ він вважався агентом «Н-52» — то зараз він у Москві, в тюрмі. Якщо хочете взяти в нього інтерв'ю і зробити кінозйомки, думаю, слідство — як виняток — надасть вам таку можливість, приїжджайте в Союз. Коли Степанов просив вас — після «вбивства вченого» — почекати сім днів, ми не думали, що події розгортатимуться з такою швидкістю… Та й друзі містера Сема Піма трохи поспішили… Якщо у вас виникли якісь запитання, мене вповноважили відповісти, — Славін усміхнувся, — представникам радянської та американської преси… А втім, якщо ви зараз не готові до роботи або зайняті чимось іншим, офіційне повідомлення ТАРС про це опублікують у наших газетах. Отже, думаю, післязавтра переговори в Женеві поновляться. І діалог, який розпочався між Москвою і Вашінгтоном, не буде припинено…