Демид. Ні, вийшла заміж.
Іван. Натуральні женські курси! - Карпо сміється.
Василина. Коли, за кого?
Демид. Після паски повінчалася з учителем, Олександром Кручковським.
Василина. А курси? Вона ж торік збіралась їхати на курси?
Іван. Дівчина тоді кінчає всі курси, коли виходить заміж!
Василина. Та відчепись, от іще отець базіка!
Демид. І, справді, знаєте, чи до курсів, чи після курсів, а прийдеться вийти заміж, коли посвата чоловік достойний, що, мовляв, ще й до серця припадає. Так чого ж його відкладати?
Іван. У квадраті натурально! І птиці ранньою весною паруються.
Василина. А чом же ти не паруєшся?
Іван. Я ще ні чоловік, ні птиця! А строковий!
Василина. А, ну тебе! Вибачайте, мені ніколи, братів ждемо, треба помогти мамі.
Вийшла.
Явдоха. І я принарядюсь, бо, певно, скоро приїдуть.
Вийшла.
Карпо. А, цікаві жінки! Покинули все і прибігли подивитись: чи Демид, чи хто другий приїхав.
Іван. А, може, його тут ждали?
Демид. О! Як би то! Я б був дуже радий!
Карпо. Ну, пани мої робітники, хоч сьогодні й неділя, а поки приїдуть гості, мені треба заглянуть по хазяйству!
Демид. Ходім і ми з вами!
Іван. Слухай! Я начну свій строк з вівтірка, а то приїдуть брати, хочеться побалакати.
Карпо, сміється. - Ну, ну! А страшно? - Сміється.
Демид. А що ви думаєте? Зразу будуть сміятися ваші робітники.
Карпо. Зі справжньої роботи не сміються!
Вийшли.
Виходить Явдоха з бокових дверей з гарною хусткою в руках і починає перед дзеркалом пов'язуватись.
Явдоха. Василина пхека на Демида! Бреше! Як побачила його в вікно, то загорілась як калина... Розбери дівчат. Добре було б, щоб вона за його вийшла заміж... А то вчитись! Нам своїх дітей треба вчить... Бідний Карпо вже затомився, все на братів, та на сестру тратить.
Вбігає Василина.
Василина. Ой, сестро, біда!
Явдоха, тривожно. - Боже мій, що там сталось?
Василина. Печериці погоріли!
Явдоха. Ото! Бідна мама! Вони так хотіли догодить Михайлові, на превелику силу достали печериць, і на тобі, згоріли! А хто ж був біля печі?
Василина. Я.
Входить Тетяна.
Явдоха, Василина й Тетяна
Тетяна, до Василини. А! а! Ви тут, утікли? Нашкодила і втікла!
Василина, кидається на шию й не дає говорити. - Мамочко, голубочко... Я завтра сама побіжу на вигін, назбіраю печериць, Михайло засмажить по-вченому, і я вивчусь.
Тетяна. Ну, годі вже. Пусти! Очіпок зіб’єш з голови. (Поправляє очіпок.) І тобі не сором: училась, училась, вісім літ училась, і печериць не вмієш засмажить! Михайло мужчина, і все вміє, а як розкаже про яку смашну страву, то аж їсти захочеться, так гарно.
Василина, натурально сміючись. - Мамочко! Михайло, мабуть, в університеті навчився смашно їсти й гарно печериці смажити, а я ж іще на курсах не була.
Тетяна, добродушно. - Ну, щастя твоє, що ти недавно приїхала додому, а то б я тобі печериць дала!
Василина. Ха, ха, ха! Хіба б ви мене били?
Тетяна. А то ж!
Василина. Ні, мамочко! Ніколи не повірю, ви такі добренькі, та щоб били свою єдину доню!
Тетяна, до Явдохи. - Взяла поставила печериці без масла й без сметани на вогонь, а сама сіла за книжку. Я масло била в сінях, а Домаха пішла по воду. Чую: смердить горілими печерицями. Вбігаю - згоріли! Ні спекти, ні зварить, ні прясти, ні ткати... Що ж ти вмієш?
Василина. Я вмію, мамочко, морожене робити. Тетяна сміється добродушно. Солодке, солодке! От купіть форму - я вам зроблю... Е... та що ж, у нас льоду нема!
Тетяна. Ох, треба буде вчить канальську лисичку, бо хто ж тебе таку недотепу візьме.?
Явдоха. У нас уже є...
Засилина. Є, є! В Явдохи, мамо, є курчата!... Манюні, манюні, та гарнюні - я люблю курчаток!
Тетяна. Дивитись любиш на курчаток, а як виводити, то того не тямиш.
Василина. Я навчусь, усьому навчусь, тілько перше треба поїхати на курси!
Входять Карпо, Демид і Іван.
Ті ж, Карпо, Демид і Іван.
Демид. Здоровенькі були, мамо! (Цілує руку Тетяни.)
Тетяна. Доброго здоровля! Тілько-що приїхали, саме на обід; мабуть, будуща теща ще жива! Вибачайте ж, ми гостей ждемо. Ходім, дочко, ходім, Явдохо, готовити стіл. (Ідуть.) Карпе, будь ласка, достань на вечір печериць.
Карпо. Та я ж вам достав уже.
Василина. Мамочко!
Тетяна. Не годяться, зчервивіли.
Василина, цілує матір, до Карпа: - Старі!
Явдоха, сміється.
Тетяна. Чуєте! Загуркотіло!... Приїхали!! Раптом іде у двері, за нею Явдоха й Василина.
Карпо, біля вікна. - Справді приїхали!
Надворі голос Тетяни: Діти мої! Сини мої, соколи мої!
Голос Василини, весело викрикує: І я скінчила, І я скінчила!
Карпо й Демид ідуть у двері.
Іван. Суєта!
Завіса.
ДІЯ IІ
Проста хата, світлиця. На полу багато одежі, килимків, подушок у цвітних наволоках. Великий стіл. Віденські стільці, канапка. Обідають усі. Михайло сидить на покуті, коло нього: з одного боку Петро, з другого Карпо й батько; далі з обох боків сидять: Демид, Іван і Василина. Мати й Явдоха подають обід.
Михайло, їсть. - Порося чудово засмажене, і полковник Сорокотисячников похвалив би! Недавно я обідав у нашого директора. Подавали теж порося - куди! Ні один повар так не засмажить поросяти, як мама!... А начинка, начинка - таїть!...
Макар. їжте, діти, їжте, та вибачайте, що все просте, хуторське!
Карпо. Дай, Боже, повік!
Петро. О, як би нас у городі годували хуторськими харчами, добре б було!
Макар. Погано в городі годують. Я колись з тобою обідав.
Михайло. Наш директор і його брат, полковник Сорокотисячников, люблять смашно поїсти... А я до кулінарії маю охоту.
Їсть.
Макар, до Карпа. - До чого Михайло має охоту ?
Карпо. Любе поварювать.
Макар. А!...
Михайло, проковтнувши. - І навчив я свого директора деяким приправам, так він часто кличе мене попробувати обід по мойому рецепту. Особливо нам печериці вдаються.
Входить Явдоха й Тетяна. Одна несе макітру з варениками, а друга кисіль на емаліованому блюді. Василина хутко приймає тарілки, Явдоха ставить макітру, Тетяна блюдо з кисілем, потім достають тарілки з шафи, що тут же стоїть, і переміняють: Михайлові, Петрові й Демидові. Все робиться хутко, а разом з тим іде балачка.
Тетяна. Завтра достанемо й ми печериць! Михайле, вареничків! Так, як ти любиш: запечені у свіжому маслі зі сметаною. Петю, а ти? Їж, сину, бач, як вимучився! Василино, внеси зливок до кисілю. Їжте, діти, їжте!
Василина встає.
Явдоха. Сиди, сиди, я сама! Пішла
Петро. От, як би таких вареників дали в кухмістерській, та ще на голодні зуби!...
Іван. Можна луснути.
Михайло. Ха, ха, ха! У кухмістерській! І в нашого директора не дадуть! Дорого. Подумай! Свіже масло і сметана в городі!... А вареник любить масло і сметану: ллєш, ллєш, а він вбіра, та й убіра в себе; за те ж як і запечеться в цій приправі, прямо - безе!