Суперагент 000: Таємниця золотого кенгуру
У пащі крокодила
розділ перший
у якому читач знайомиться з Суперагентом Грицем Мамаєм, і той викликає у читача невимовний захват
Суперагент Гриць Мамай сидів у своєму кабінеті у позі лотоса. На його вольовому обличчі була написана впевненість. То була впевненість у самому собі. Гриць щойно скінчив робити ранковий комплекс йогівських вправ. Кожен його м’яз сповнився життєвої снаги. Мозок працював чітко й блискавично.
Зненацька Суперагент 000 почув у голові приємний баритон. То був його внутрішній голос:
— Грицю, сьогодні на тебе чекає важлива робота. Ти здійсниш три героїчні вчинки і переможеш страшного ворога.
розділ другий
де з'являється блондинка неймовірної вроди, і у серці Суперагента розквітає квітка кохання
Раптом двері Грицевого кабінету рвучко розчахнулися. На порозі стояла білява дівчина неймовірної вроди. В її блакитних, немов ранкове небо, очах світився розпач. Дівчина ступила кілька кроків до кабінету.
— Шніцель! — прошепотіла вона і, як підкошена, почала падати на перський килим. Однак прекрасна незнайомка не встигла торкнутися підлоги. В уламок секунди Суперагент Гриць Мамай опинився біля зомлілої красуні. Він підхопив її на льоту та обережно поклав у шкіряне крісло.
“Вага — 57 кг 30 г, зріст — 170 см. Розмір ноги — 37”, — подумки відзначив Гриць і відчув, як у його серці розквітає квітка палкого кохання до незнайомої блондинки.
розділ третій
де чарівна блондинка, отямившись, розповідає про страшну загибель свого улюбленого тата
Гриць кілька разів ніжно, але рішуче ляснув незнайомку по щоках. Вії дівчини затріпотіли. Очі розплющились. По щоках скотилися дві чисті, наче вранішня роса, сльозини.
— Люба дівчино! Хто вас скривдив?
— Шніцель! — знову прошепотіла незнайомка зблідлими устами.
— Шніцель — (призабуте) тонка відбивна чи посічена котлета.
— Ви зголодніли! — здогадався Гриць.
Легким порухом правиці він відчинив дверцята холодильника, витяг звідти свіжого шніцеля й вклав його до мікрохвильової пічки. По кабінету розлилися пахощі смаженого м’яса.
Та незнайомка заперечливо похитала головою.
— Шніцель! — утретє повторила вона. — Так звуть мого кота.
— Кота? — Гриць здивовано звів брови.
“Невже внутрішній голос обманув мене? Невже уся справа обмежиться зникненням домашньої тварини?” — подумки питав себе Суперагент.
— Шніцель — це Швидкісний Новий Інтуїтивний Цільовий Еволюційний Локатор. Його створив мій батько — винахідник і учений Петро Байда.
— То ви Зореслава, дочка геніального біолога Петра Байди? — здогадався Суперагент.
В його очах крім любові засвітилися глибока повага й захват.
— Вчора я бачив по телевізору інтерв’ю з ним і з його вихованцем та колегою крокодилом Кирилом.
З очей дівчини знову потекли гіркі сльози. Вона витягла з торбинки дві чорні шнурівки й простягла їх Грицеві.
— Ось усе, що залишилося від тата….. Сьогодні вранці, коли я зайшла до татової лабораторії, то побачила страшну картину. Крокодил Кирило доїдав мого бідолашного тата і плакав. На підлозі стояла ціла калюжа крокодилячих сліз, і в ній плавали ці шнурівки. Татові італійські черевики Кирило зжер також…
розділ четвертий
у якому Суперагент 000 починає діяти і влучним пострілом зупиняє убивць
— Ходімо! — рішуче сказав Гриць.
Він витяг з шухляди стола свій улюблений револьвер 38-го калібру і сховав його у внутрішню кишеню скромної шкіряної куртки, з якою не розлучався ніколи. За мить він та його нова знайома вже сідали у ферарі — швидкісну спортивну машину, що її подарував Грицеві вдячний клієнт.
Суперагент 000 і прекрасна Зореслава мчали на червоному ферарі вулицями міста.
“Ще переслідують!” — несподівано озвався внутрішній голос.
“Хто?” — так само подумки запитав Гриць.
“Поверни, дурню, голову, то й побачиш”, — зневажливо проказав баритон.
Щоки Суперагента почервоніли. Невже через захоплення чудовою Зореславою він втратив свою професійну майстерність?!
Суперагент 000 зціпив зуби й зосередився на справі.
Лівим оком він дивився у бокове люстерко ферарі, а правим позирав на Зореславу. Їх наздоганяв велетенський сміттєвоз. Ще мить — і він розчавить Гриця, Зореславу, а головне, швидкісне ферарі, а потім повантажить до велетенського контейнера й викине геть на сміття. -
— Побережись! — вигукнув Суперагент 000 і рвучко крутнув кермо.
Прекрасна блондинка затулила обличчя руками й зіщулилась, немов налякане звірятко.
Ферарі перехилилося, стало на два бічні колеса й майже торкнулося дверцятами землі. Машина з’їхала на узбіччя, а сміттєвоз з ревом промчав повз Гриця та Зореславу. Звичним рухом Суперагент сягнув по револьвера й випустив услід підступним асенізаторам п’ять куль.
— Влучили! Влучили! — Прекрасна блондинка заплескала в долоні й з обожнюванням глянула на Гриця. Його мужнє серце лунко загупало у грудях: гуп-гуп-гуп!
— Залишайтеся на місці! — наказав він чарівній красуні й прожогом кинувся до сміттєвоза.
розділ п'ятий
де Гриць Мамай лоскоче рудого гевала і в такий спосіб вириває з нього цінні відомості
У кабіні, притиснуті до понівечених дверцят, борсалися двоє гевалів. Червона, поросла рудою щетиною, пика одного з бандитів видалася Грицеві знайомою. Суперагент занурився у підсвідомість і чітко, немов на екрані комп’ютера побачив:
Копняк Іван Абрамович,
він же Паскуденко-Поганський Олег Данилович,
він же Рекетиренко В. Г, він же Гурман Г,
він же Чмир-Байстрюченко Єдуард Арнольдович, —
професійний найманий вбивця із садистичними
нахилами. Жертву довго мучить і знущається з неї.
Боїться лоскоту та щурів.
— Ну то що, пане Паскуденко-Поганський? Знову наші шляхи перетнулися? — Гриць пронизливо глянув у вічі рудого й торкнувся вказівним пальцем спускового гачка.
— Ги! — Здоровило вишкірив золоті зуби. — Тільки не треба мене лякати! Ти думаєш, я не знаю, що Суперагент 000 ніколи не вистрілить у неозброєного?
— Ваша правда, пане Чмир-Байстрюченко. Але ж є й інша зброя. — Суперагент 000 наблизився до рудого й легенько полоскотав його випнуту пузяку.
— Хі-хі-хі! — Бандит тоненько захихотів, але в очах його з’явився непідробний жах.
А в цей час отямився другий бандит. То був велетень з маленькою лисою голівкою, дрібним, мов дулька, носиком та чорними намистинками-очима. Дуже обережно лисий здоровань витяг з потайної кишені ножа й блискавичним рухом кинув його в Гриця. Ще мить — і в Суперагента 000 уп’ялося б гостре лезо.
Та дрібноголовий негідник не знав про те, що Гриць уміє дивитися обома очима водно— час на всі боки. Він називав це ефектом бджоли. Отож у ту мить, коли ніж підлітав до його шиї, Мамай рвучко підняв праву ногу, взуту у кросівку фірми «Reebok». Безжальний метал вп’явся у пружну гуму підошви. Бандит ще стояв із роззявленим від подиву ротом, а Гриць вже встиг підскочити до нього, скрутити гевалу руки й зв’язати їх за спиною.
— Хто з вас головний? — спитав Гриць.
Обидва бандити мовчали. Тоді Суперагент знову злегка полоскотав рудого.
— Ой-ой-ой! Я все скажу, — пропищав той тоненьким жалісним голоском, — тільки не лоскочи мене більше.
— Говори! Чому ви хотіли нас убити? Де кіт? Чому крокодил з’їв професора?