Іван Нечуй-Левицький
СВІТОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Ескіз української міфології
Про видання
На першій та четвертій сторінках обкладинки використано фрагменти з народної картини «Козак Мамай з двома дівчатами» та І. І. Лисенко «Івана Купала», на форзаці — «Витинанка» Л. М. Процик
Текст друкується із збереженням авторської орфографії за виданням: Світогляд українського народа. Ескіз української міфології. Написав Іван Левіцький. У Львові, 1876, 80 с.
Видання друге.
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України за Програмою випуску соціально значущих видань
© Редакція, склад, художнє оформлення ТОВ «Видавництво «Обереги», 1992, 1993, 2003
© Олекса Мишанич, післямова, 1992, 1993, 2003
Художня редакція Володимира Лопарєва
Дизайн обкладинки Володимира Лопарєва, Вікторії Смоляніної
Редагування і коректура Ніни Кравченко, Наталії Щербакової
Комп'ютерний макет Вікторії Смоляніної
Підписано до друку 05.02.03 р.
Формат 70x90/32 Папір офсетний № 1. Гарнітура
Шкільна. Друк офсетний. Умови. — друк. арк. 5,26.
Обл. — вид. арк. 7,26. Тираж 10 000 (у т. ч. за держ. замовл. — 6657). Зам. 3-195.
Віддруковано з фотоформ ТОВ «Видавництво «Обереги»
01033, м. Київ-33, вул. Саксаганського, 40/85а
Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру Серія ДК № 541 від 25.07.2001 р.
АТЗТ «Книга» 04655, МСП, Київ-53 вул. Артема, 25
Основа, ціль і форма давніх українських міфів; колядки й щедрівки — найбільший матеріял для міфології
Український народ один з менших синів в сім'ї індо-європейських народів. Ще його міфологія не розвилась гаразд, як дуже раннє християнство в Києві, дуже рання візантійська християнська просвіта захопила й спинила її в самому процесі розвиття, повернула духовне життя українського народу на іншу стежку й занапастила багато цікавого для науки в українській міфології. Для нас тепер зостались тільки уривки з давньої міфології, що дійшли до нашого часу в устах народу. Але, не вважаючи на те, що християнські догмати і християнська мораль уже ввійшли в народне життя, ще й досі між народом не згинуло давнє поганство. Воно ще й досі держиться в житті народу: в обрядах і звичаях, в колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях, в весняних іграх, в приказках, забобонах і ліках сільських знахарок.
Основа давньої української міфології така сама, як у всіх арійських народів: то були небесні з'явища, котрі більш од усього вразили фантазію і мисль народу. Небо, засіяне зірками, сонце, місяць, зоря, хмари, дощ, вітер, роса, грім, блискавка — все те поперед усього звертало на себе увагу, зачіпало фантазію і розбуджувало мисль дужче і раньше, ніж земля і все, що на землі. Ще більше зачіпала людську мисль зміна літа й зими, тепла й холоду, дня й ночі, <4>[1] світла й темряви, вічна й незмінна боротьба на небі світлих і темних сил. Чорні снігові хмари, страшні холодні вітри здавались народові лихими силами; ясне сонце, тепло, грім і блискавка здавались добрими, світлими силами, котрі мусіли усе боротись з своїми темними лихими ворогами, подаватись, слабіти і навіть умирати, але котрі все-таки після всього переважували темні сили і знов з'являлись і воскресали перед людськими очима, розливаючи життя на землю.
Надарований добрим розумом і багатою фантазією, давній Українець, з того переляку і з дива, не міг недбайливо відноситись до небесних з'явищ. Йому хотілось пригорнути до себе страшні грізні сили, дуже небезпечні в практичному житті, йому хотілось милуватись пишними світлими силами неба. Ціль давньої української віри, як і в інших народів, була практична, а в основі давнього українського поганства був людський егоїзм. Давній український народ славив світлі небесні сили, годив темним силам, щоб пригорнути до себе ласку неба, щоб присилувати всі сили служити його практичним цілям. Люди молились небу, щоб загарбати собі небо, дощ, тепло, росу, погоду, щоб прогнати од себе холод, хмари, негоду. Давнім Українцям, як бачимо з обрядових пісень, хотілось прихилити до себе ласку небесних сил, щоб мати густо кіп на полі, багато роїв у пасіці, багато ягнят, телят, лошат, щоб мороз не поморозив жита, пшениці і всякої пашниці, щоб у садку родило дерево, а в дворі плодилася птиця. Ціль давнього українського поганства була така практична, як і в Індусів, і в Греків, і в інших народів, котрі в молитвах до своїх богів просили собі всякого добра.<5>
Форми, в які склалася давня українська міфологія, були реальні образи, взяті на землі, бо земля була в давнього чоловіка, як кажуть, під носом, а небо — під лісом. Молода слабосильна душа не могла ще думати логічними мислями і мусіла кликати собі до помочі фантазію. Давні люди мусіли думати, гадати формами картин, а не душ: тим-то у всіх народів релігія попереджала філософію й науку. Всі образи для своєї релігії давні Українці мусіли брати з природи, котра обгортувала їхнє життя з усіх усюдів, як і всі народи з давніх давен в своїй міфології переносили поперед усього землю на небо. Тим-то й вийшло так, що все в міфології, що справді діється на небі, все те ніби діялось десь на землі.
Найдавніші українські міфи були в геоморфічній і певно в зооморфічній формі, хоч зооморфічних міфів зосталось дуже мало. Небо здавалось давнім Українцям то полем, то морем, то просто кленовим листком, на котрому написані сонце, місяць і зорі; хмари здавались лісами, дібровами, скелями, ватагою чи турмою овець, товаром; зорі здавались густими копами на полі, або листом на воді; сонце соколом, блискавка терном або терновим огнем. Антропоморфічні міфи в українській міфології виступають вже дуже виразно, хоч вони й не розвились так широко, як у інших давніх народів. Чим вище який-небудь народ піднявся розвитком свого життя, тим він утворював собі вищу антропоморфічну міфологію, переносячи форми сімейні, побутові і соціяльні на рід небесних богів. Генерації богів з повними родами, цілі історії богів, цілий небесний мир духів творив собі той народ, котрий мав вищі побутові й соціяльні форми життя. Окрім <6> того, народ кладе на своїх богів печать своєї національності. Хто не впізнає самих таки Греків в грецьких богах, естетично-матеріяльних, хитрих, лукавих Олімпійцях? Грецький Олімп то сама Греція, перенесена з Гелляди на високе небо, бо кожний народ творить собі богів, на себе глядючи, і по своєму смаку, дає їм форми по своєму психічному характеру. В українській міфології ми бачимо давні форми побуту пастушого і патріархально-хліборобського. По усних народних творах можна гадати, що український народ переніс з землі на небо форму сімейного побуту: між колядчаними божествами найясніше й найчастіше виступають: батько-господар, мати-господиня, дочка-панна, син — красний панич. Видно, що український народ любив творити собі богів в найлюбійшій формі сім'ї багатого господаря-хлібороба. Найлюбійший сюжет в колядках і щедрівках на Україні й Білій Руси той, де описується хазяйство господаря, його воли, корови, вівці, бджоли, його поле, вкрите густими копами. В декотрих міфічних образах, певно вже пізніших, аж світиться наскрізь побут княжого періоду. Так давній бог грому вже описується як воїн, і воїн-князь або княжий син з своїм військом; жіночі божества описуються як княгиня або княжа дочка. Народ дав своїм богам колорит княжого періоду української історії, так що в декотрих колядках, наприклад, міфологічна основа вже зовсім заткана історичним підтканням княжого періоду. Християнство перенесло ще один елемент в давню українську міфологію, надавши міфічним богам колорит християнський, змінивши давніх богів на Христа, св. Петра, св. Миколу й Богородицю, і змішавши <7> докупи події християнської святої історії і факти міфологічні.
[1]
Цифри, оточені знаками менше (<) та більше (>) позначають сторінки книги паперового видання. Номери сторінок стоять після тексту відповідної сторінки. Якщо останнє слово сторінки переноситься на наступну, то номер сторінки стоїть перед таким словом (