Читать онлайн "Зруйноване гніздо" автора Кащенко Адриан Феофанович - RuLit - Страница 2

 
...
 
     


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 « »

Выбрать главу
Загрузка...

сльозами, розійшлися по чужих хатах; молодь же, що не схотіла оддати

своєї зброї, поплила з Січі Дніпром до Дунаю, покинувши на віки рідний

край. Не дивно, що звістка про цю подію одібрала в старого запорожця і

сон, і спокій, і веселість, бо з малих літ йому було відомо, що Січ

Запорозька була ще й за дідів-прадідів, і в голові козака зовсім не

тулилися до купи думки про те, що буде далі і як житимуть запорізькі

степи та Великий Луг без своїх синів і оборонців - запорозьких

козаків. Поки Дмитро Балан сидів з своїми сумними думами під хатою, на

березі лиману, там, де до води схилялися своїми гнучкими віттями

зелені верби, сиділо з вудками в руках двоє парубків, а трохи вище од

води, поринаючи майже з головою в пишній траві й степових квітках,

сиділо двоє дівчат. Парубки були в білих мережаних сорочках, як

звичайно ходили на Україні всі люди, але їхні червоні штани й

закручені за вуха осоледці виявляли, що парубки були не прості селяни,

а запорозькі козаки. Молодший з запорожців був Іван Балан, син

власника зимовника. Він був зовсім ще юнак, з сухорлявим, майже

дитячим, обличчям і блакитними, веселими, рухливими очима. В постаті

його зовсім не було запорізького завзяття і на велике горе Івана, в

нього ще мало помітні були вуса. Старшому козакові було теж небагато,

років двадцять. Се був Демко Рогоза. Під час зруйнування Запорозької

Січі, в ній було аж четверо братів Рогозяних. Вони були дітьми

козацького сотника з Канева і всі виховувалися в Київській бурсі; коли

ж під час великої пошесті вони посиротіли, то старший брат Петро, що

під той час був уже січовиком, не маючи куди притулити своїх

братів-недолітків, забрав усіх їх до Січі і повіддавав: середніх -

Демка та Гната у молодики, себто чурами до значної старшини, а

меншого, Василя, до кухарів на послуги. Таким чином Демко Рогоза

козакував уже три роки і мав вигляд заправського козака, бо його

запалене вітрами обличчя і хоч невеликі, а проте чорні вуса і карі з

рішучим поглядом очі надавали його постаті мужності. Балан та Рогоза

не пішли з товариством на Дунай: перший через те, що його не пустив

батько, а другий через те, що його не пустили очі Іванової сестри

Галі. Галя Баланівна, що тепер сиділа тут на березі вище козаків і

плела собі з синеньких волошок та червоного маку віночок, була дуже

вродлива і причарувала б всякого, хто б на неї глянув. Кругленьке та

рум'яне обличчя, з блакитними, як ранкове небо, очима, чорними,

вузенькими бровами та червоними, як коралі, губоньками, що мимохіть

все складалися в усмішку, дихало весною й радістю життя; ясний же

погляд глибоких її очей, здавалося, виявляв щиру, як сама правда, душу

дівчини і натякав на щастя її кохання. Причарувала вона Демка Рогозу

ще по весні, до зруйнування Січі. Молодий козак з ватагою запорожців

рибачив тоді на лимані, та, почувши Галину пісню, приїхав човном до

левади Балана і застукав дівчину під вербами за такою ж самою роботою,

що й зараз. Галя тоді втекла від Демка, як сполохана пташка, і

заховалася в коморі, та тільки козак не зважив на те, та й пішов до її

батька гостювати, так що хоч і соромилася дівчина молодого запорожця,

а довелося їй по волі батька частувати його й медом, і вечерею. Ще до

зруйнування Січі Галя й Демко справили заручини, а тепер вже повинні

були б взяти шлюб, та тільки скасування Січі так засмутило Галиного

батька, що вони при ньому вже не сміли навіть розмовляти про своє

майбутнє щастя. Подруга Галі Ївга, що крутилася зараз біля неї, була

ще майже підлітком. Смуглява й чорнява, як жучечок, і рухлива, як

метелик, вона й хвилини не мала сили всидіти на однім місці і все то

одбігала на бік, щоб зірвати якусь найпоказнішу квітку, то підбігала

до Галі і вплітала ту квітку їй у віночок. Зимовник Івжиного батька -

Луб'яного стояв тут же над лиманом, поруч з зимовником Балана, так що

Ївга з малих літ зростала біля Галі. Інших дівчат вона не знала і

навіть не бачила, бо в третьому зимовнику, над Базавлуком, жив Галин

дід Лантух тільки з своєю старою дружиною і більше на всіх зимовниках

не було ні одної дівчини й ні одного хлопця. Поки Галин батько сидів

під хатою зі своїми тяжкими думками, молоді козаки й дівчата на березі

лиману пустували й сміялися поміж собою, не згадавши й разу про те, що

так розкраяло серце їхнього батька - про скасування Запорозької Січі.

Вони не мали ще свого минулого, не мали про що згадувати, про що

     

 

2011 - 2018