Читать онлайн "Зруйноване гніздо" автора Кащенко Адриан Феофанович - RuLit - Страница 5

 
...
 
     


1 2 3 4 5 6 7 8 9 « »

Выбрать главу
Загрузка...

за тих часів, коли тут погана татарва як сарана шугала, ченці там

спасалися і монастир будували... А ченці ті були з нашого товариства -

запорожці. Ще й зараз за ігумена там мій курінний отаман, а скарбником

товариш мій, кошовий отаман Війська Запорозького Пилип Хведорів. Так

от, діти, я й міркую, що як шлюб святе діло, так годиться його у

святому місці й брати. До того ж мені давно хотілося побачитись з

побратимом Глобою, що сидить зимовником над Дніпром проти

Монастирського острова... Так от заразом і до нього заїдемо. Він нас і

на той бік Дніпра перевезе. Сонце, посуваючись по блакитному небу,

піднімалося над степом все вище та вище; проміння його ставало все

більше пекучим, так що й вітерець, пробігаючи понад зігрітою сонцем

травою, не давав бажаного холодку, а тільки наганяв на подорожніх

пахощі розпареної сонцем, соковитої степової трави й квіток. Старий

Балан скоро похилився на купу сіна біля полудрабка і почав куняти,

молодята ж жартували поміж собою, голубилися та слухали жайворонка,

що, мріючи десь високо в повітрі виспівував над тихим степом про щастя

кохання. У південь подорожні випрягли волів і пустили їх пастися, самі

ж пообідали й відпочили. Згодом, коли сонце трохи повернуло на захід,

вони поїхали знову, прямуючи на північ. Два дні віз з подорожніми,

поринаючи в густій траві і коливаючись, мов корабель, все далі

посувався по безкрайньому степу. Тільки німі свідки: сонце, місяць та

зорі бачили наших подорожніх, та ще журавлі, дрохви, стрепети та інші

степові птахи, пролітаючи великими зграями над їхніми головами,

подавали подорожнім свій голос. Надвечір другого дня віз докотився до

річки Мокрої Сури, і Балан, переїхавши її бродом, отаборився тут на

ніч. Демко поставив таганок, наламав біля річки сухого очерету і

розпалив багаття; Галя ж взялася варити куліш і наварила такого

смачного, що старий козак, ївши, все його вихвалював, а Демко навіть з

острахом поглядав, чи не чорніє вже в казанку дно. Була, як годиться,

до кулішу й оковита й ковбаси і інші заїдки, що Галя зібрала з дому.

На землю тим часом насувалася тепла літня ніч. На блакитному небі по

одній займалися зірки і що темніше ставало небо, то ясніші ставали

зорі і врешті почали вони відбиватися своїм про, мінням у темній воді

річки. Тихо повівав понад Сурою вітерець, гойдаючи берегами гнучкі

очерети й осоку, а ті, покивуючи своїми пишними китицями, про щось

перемовлялися таємним шепотінням, наганяючи на всіх дрімоту. Під

чарами літньої ночі й темряви наші подорожні безпечно поснули: батько

на возі, а молодята під возом на простеленому рядні. Тільки не дуже

довго довелося їм спати: чутке вухо старого запорожця, ще й досі вміло

чути крізь сон, і біля півночі він почув тупотіння коней. Те тупотіння

щодалі вчувалося ближче і врешті Балан, підвівши голову, розглядів, що

до броду під'їздять двоє озброєних вершників. То були драгуни з

війська генерала Текелія, що досі стояло біля зруйнованої Запорозької

Січі. Ті драгуни бігли кудись на північ і випадково натрапили на наших

подорожніх. Перебрівши річку, драгуни нагледіли воза. - Глянь! -

скрикнув один з них до товариша по-російському. - Он як нам доля

всміхнулася: хохол їде возом!.. Тут тобі, напевне, й паляниці і

ковбаси й пироги та ще гляди, коли немає й оковитої! - Го, го! -

радіючи скрикнув другий. - Так тепер годі жаліти, що ми не вечеряли!

Вершники підвернули до воза. - А що вам, добрі люди? - спитав Балан,

вставши. Прокинулися од розмови й Галя з Демком і стурбовані

повскакували. Драгуни тим часом позлазили з коней і доступилися до

воза. - Тягни лиш сюди, старий... - сказав один з них, засунувши руку

в сіно. - Тягни все, що люди жують зубами... Та витягай заразом і

горілку! - Що ж ви за люди? - спитав старий козак. - Ми царські люди,

а через те ти давай нам все, не криючись, як самому цареві! - Якщо ви,

добрі люди, голодні, - сказав Балан, - так ми вас нагодуємо. Сідайте

на рядно, а дочка подасть вам попоїсти. - Та ми й самі знайдемо, чого

нам треба! - одповіли драгуни і полізли нишпорити попід сіном,

витягаючи все, що наховала там Галя. Козаки обурилися. Проте вони були

без зброї, бо у Рогози було одібрано зброю ще тоді, як він виходив і

Січі, Балан же не брав своєї шаблі, побоюючись, щоб у Самарі не

одібрали її москалі. - Хто ж так робить? - скрикнув старий козак. - Се

     

 

2011 - 2018