Читать онлайн "Зруйноване гніздо" автора Кащенко Адриан Феофанович - RuLit - Страница 6

 
...
 
     


2 3 4 5 6 7 8 9 10 « »

Выбрать главу
Загрузка...

ж грабунок! Коли б при мені була шабля, я б повчив вас, як поводитись

з козаками. - Мовчи, поки цілий, Мазепа! - почали гримати драгуни і

повитягавши з возу всі харчі, загорнули їх у рядно щоб покласти на

коня. - Та що ж це ви, харцизи? - скрикнув Рогоза. - Ото такі ви

царські люди? Грабуєте подорожніх людей серед шляху гірше за

гайдамаків! Він хотів одібрати харчі з рядном назад та драгуни

вихопили шаблі з піхов і погрожували всіх порубати. Побоюючись, щоб не

сталося лиха, Дмитро з Галею одтягли молодого козака назад. - Нехай

беруть! - сказав старий козак. - Нехай їдять на свою загибель. Я скажу

їм услід таке слово, що та їжа їм каменем у череві стане й отрутою по

жилах піде. На що вже гайдамаки - та й ті ніколи не лишали чоловіка в

дорозі без харчів - візьмуть було скільки їм треба, щоб наїстись, а

останнє лишать подорожньому; отсі ж москалі неначе й не люди!.. Ну

дарма!.. Побачимо, хто скоріше помре: чи ми без хліба, чи вони після

хліба! Слова старого козака засмутили драгунів. Вони чули про те, що

старі запорожці всі характерники і що, як хто з них схоче помститись,

так візьме та й оберне людину в свиню або в вовкулаку. Вони почали

нишком поміж собою радитись, а далі розв'язали рядно, кажучи: - Ну,

нехай буде по-вашому: поділимо все надвоє - половина вам, половина

нам. Всього ж бо вам і за тиждень не поїсти! Так на тому й скінчилася

та пригода. Світом наші подорожні поїхали далі, вибиваючись на високу

гору. Демко й Галя були веселі і сміялися з того, як налякалися

драгуни батькових погроз; Балан же був невеселий - вчинок драгунів

нагадав йому, що по запорозьких землях почали вже панувати чужі люди і

повелися нові звичаї, колишнім же власникам сих земель тепер немає вже

й захисту. Дві години віз витягався на гору і, нарешті, виїхав на

шпиль до двох високих могил, що звалися Близнюками. Тут на півночі

заблищав срібно-блакитною смугою Дніпро, заклинаючи подорожніх зійти

на могилу і полюбуватись на краєвид. Вони так і зробили і, пустивши

волів пастися, самі пішли на одну з могил. З шпилю могили був чарівний

краєвид. З лівої руки, з-за високої гори, виглядав вкритий лісом

Монастирський острів, а повз нього широкою, срібною пеленою вибігав

рухливий Дніпро і, добігши до піскуватих кучугур Огріні, круто

повертав на південь, ховаючись одним краєм під ту саму гору, що на ній

стояли подорожні. Далі він знову виникав з-під гори ввесь, простуючи

вже на захід, і біля високого рогу гори падав на гострі скелі

Кодацького порогу, розбиваючись білою піною. На півночі за Дніпром

розлягалися великі зелені ліси, а поміж тими лісами подекуди

виблискувала своїми білими водами річка Самар. Старий Балан не один

раз уже на свойому віку бував на сих могилах; був раз тут під час

походу й Рогоза, Галя ж не була тут ніколи і стояла тепер мов

зачарована, слухаючи те, що розповідав їй батько про сі дивні місця. -

Через що ж, тату, - спитала вона згодом, - той зелений острів зветься

Монастирським, коли монастир, ви казали, стоїть аж за Самаром? - Через

те, дитино моя, що сі місця жили ще задовго до наших часів. Люди

помирають, а земля все живе. На тому острові була, бач, церква ще

скоро після народження Христа. Вже яка там вона була, хто його знає:

може, прямо в землянці, а може, що й у печері поміж скелями, а тільки

наші діди гомоніли, що чули од своїх батьків, ніби святий апостол

Андрій, як їхав Дніпром до Києва хрестити людей, так перебував деякий

час на Монастирському острові і хрест на ньому великий поставив. Після

нього на острові й з'явився монастир і ченці. І не малий час вони тут

пробували - аж поки набігла сюди бусурманська погань... Тоді ченці,

рятуючись од нехристів, перейшли в ліси за Самар, та й збудували там

новий монастир. - А сі могили чому Близнюками звуться? - А се теж не

за наших часів так їх прозвали. Тут в дуже давні часи, ще як не тільки

що запорожців тут не було, а й татарва ще не приходила, так царював у

Кодаці якийсь цар, а у царя була улюблена жінка. От одна чарівниця й

позаздрила тій жінці та й набрехала цареві, неначе його дружина та

йому невірна, а на доказ, бач, пророкувала, ніби жінка царя завагітніє

та й народить близнюків... А коли воно справді так і сталося, так цар

той жінку скарав на смерть, а двох близнюків звелів на отсій горі

живцем закопати та й насипати над їх домовинами отсі височенні могили.

От через те і могили люди Близнюками звуть. Кілька хвилин старий козак

     

 

2011 - 2018