Читать онлайн "Зруйноване гніздо" автора Кащенко Адриан Феофанович - RuLit - Страница 7

 
...
 
     


3 4 5 6 7 8 9 10 11 « »

Выбрать главу
Загрузка...

мовчки переводив свої очі з одного краю обрію до другого, далі ж знову

звернувся до Галі. - Тут, серце, всяка могила на степу, всякий

островець на Дніпрі і навіть всяка скеля на березі говорить про

минуле. От, наприклад, бачиш з західного боку Дніпра високий острів

біля Огріні - Кінським він зветься, так на ньому наш кошовий Сірко

вигубив цілу татарську орду, а кілька десятків тисяч невольників. шо

орда гнала з України, визволив на волю... А ото з правого боку на

крутому, високому розі Кодак: так там то вже крові нашої козацької

пролилося!.. І до Хмельниччини було і після Хмельниччини... Там і

зараз запорозька паланка стоїть... - Кажіть, тату, краще: була

паланка! - похмуро сказав Рогоза. Сей натяк на скасування Запорозької

Січі з усіма її паланками дуже зворушив старого січовика. - Боже мій,

Боже мій! - сказав він, ковтаючи сльози. - Що ж тепер з тобою буде,

мій вільний, укоханий краю? Чи на те ж наші батьки обороняли тебе од

бусурманів, не шкодуючи свого життя, щоб дістався ти чужим людям на

поталу? Через хвилину, сумно похиливши голову, старий запорожець

сходив з могили до свого возу, щоб їхати далі, а слідом йшли й Галя з

Демком.

III

В обідню пору подорожні почали з'їздити з великої гори до Дніпра.

Оббігаючи ту гору, велика річка розлягалася перед очима мандрівників

широким та блискучим, мов загартована криця, півколом. У ліву руку

понад Дніпром простяглася широка зелена долина, перерізана вузенькою,

вихилястою річкою, понад котрою жовтіли стріхи запорозьких зимовників.

Та річечка звалась Половицею, як і ті кільканадцять хаток, що тулилися

до неї. По долині вільно ходили гурти товару й косяки коней, а в

далечині понад Дніпром визначалися озера й очерети. Балан не звертав

до Половині, а прямував горою аж до рогу, що вип'явся скелями проти

Монастирського острова, бо саме на тім розі, над скелями, й сидів

зимовником його приятель Глоба. Запорожець Глоба був курінним

товаришем Дмитра Балана Як і Балан, він козакував за часів гетьмана

Мазепи й кошового отамана Гордієнка; коли ж запорожці мусили перейти

кошем до Олешок, Глоба не схотів жити на бусурманській землі та,

повернувшись до порогів, наглядів собі захисний куточок над скелями

Дніпра проти Монастирського острова і збудував там собі спершу курінь,

а далі й хату. Дуже припало Глобі до серця се місце і почав він

порядкувати тут сад і пасіку, а далі збудував під скелями на Дніпровій

протоці млин і молов сусідам борошно. Працюючи у своєму куточку, Глоба

нікуди не їздив, жіноцтва не бачив і через те, мабуть, і не оженився

замолоду; коли ж почали люди осідати хатами понад Половицею і

заявилися тут і дівчата й удовиці, Глоба був уже старий, женитись не

схотів і довіку лишився бурлакою. Тільки років з десять до зруйнування

Січі стало старому сумно самому жити в хаті і він прийняв до себе

жонатого січового товариша Каплана і передав все своє хатнє

господарство до рук його жінки. Коли наші подорожні наблизилися до

зимовника Глоби, старі товариші Дмитра саме лагодилися обідати і дуже

зраділи гостям. Каплуниха заметушилася по хаті і за мить на столі

почали з'являтися всякі заїдки, а далі запарував і смачний борщ: Глоба

ж тим часом витяг з комори цілий десяток сулій та сулійок з

вишнівками, тернівками, дулівками й іншими наливками, що він настоював

з ягід та овочів власного саду. За чаркою горілки старі приятелі

розбалакалися, пригадуючи своє козакування, пригоди, бойовища й

молодецьку гульню. Розмова протяглася довго і хоч почалася весело та

скінчилася журливо, бо козаки пригадали події останніх часів -

пригадали, що немає вже їхньої неньки Січі Запорозької. - Все

минулося!.. - сказав наприкінці обіду Глоба. - Минулося й не вернеться

ніколи, як і наші молоді літа. У тебе, Дмитре, он хоч дочка єсть...

благословить Бог, так і онуки будуть... вже ж хтось пом'яне; я ж, як

був сіромахою, то так сіромахою мене й поховають і не буде кому про

мене згадати! Ну, та що про се говорити... Ходімо ліпше я покажу тобі

мій садок. Всі, вставши з-за столу, пішли з хати і зразу опинилися в

саду. Деревами була обсаджена велика обшир Дніпрового берега, що

високо піднімався над річкою. У всякому кутку саду були окремі дерева:

цілі площі були під вишнями, яблунями, дулями й сливами; понад

стежками ж росли шовковиці, кислиці, каштани, клен, ясен та силенна

     

 

2011 - 2018