Читать онлайн "Зруйноване гніздо" автора Кащенко Адриан Феофанович - RuLit - Страница 9

 
...
 
     



Выбрать главу
Загрузка...

монастиря не доходять ніякі вісті з світа. Здавалося, що тут дбають

тільки про Бога, а до іншого всім було байдуже; проте справді воно

було не так: Самарський монастир був частиною запорозької душі, і з

його тихих келій з смутком у серці прислухалися до того, що діялося на

Запорожжі. Навідався Рогоза і до шпиталю, де лежали покалічені під час

останньої війни запорожці. Там теж була непорушна тиша й спокій.

Тільки ченці ходили поміж ліжками калік, перев'язуючи їхні рани. І

подобалося Демкові се святе місце, так що тепер він зрозумів через що

тесть повіз його по шлюб сюди, а не до іншого міста. Смутний ходив по

шпиталю Балан. - За що ж і за кого проливали ви свою кров? - встало в

його серці питання, коли він дивився на покалічених січовиків. І гірка

сльозина полилась з ока старого запорожця. Після обіду молодий

послушник покликав Балана й Рогозу до келії скарбника колишнього

кошового Запорозької Січі Пилипа Хведорова. Старий чернець Пилип ще не

дуже давно був одним з видатніших діячів і лицарів Нової Січі

Запорозької. Козакувати він почав ще з юнацьких літ і за часів

кошового Костя Гордієнка брав участь разом з побратимом Баланом в

обороні Старої Січі. Врятувався він тоді тільки через свій незвичайний

хист та силу. Побачивши, що отаман і майже все товариство полягло по

окопах побите й покалічене, а вороги затопили Січ своїм військом,

Пилип вкинувсь у Дніпро і переплив його упоперек. Після того він

з'явився в Олешківській Запорозькій Січі, уславився походами звідтіля

на поляків, що мордували правобережну Україну, далі ж допомагав

Милашевичу під час переходу запорожців з Олешківської Січі на їхні

стародавні землі і упорядкував Нову Січ на Підпільній. У Новій Січі

він уславився походами на татарські городи та турецькі землі і,

нарешті, в 1764 році був обраний за кошового отамана. Кошовим отаманом

Пилип був не великий час, бо, побачивши, яку велику силу набула в Січі

заможна козацька старшина і що вона сама схиляється до знищення

стародавніх запорозьких звичаїв і рівноправного товариства, він через

рік сам зрікся кошевства і пішов рятуватись у Миколаївську пустинь.

Рогоза не був на Січі за часів кошевства Пилипа і зовсім його не знав,

Балан же, побачивши у невеликій келії сивобородого старця, не пізнав

би в ньому свого давнього побратима, коли б очі старця не світили

з-під довгих сивих брів тим вогнем, що грав ще замолоду. Старий

Дмитро, побожно схрестивши руки, попросив у свого колишнього побратима

благословення, а слідом по ньому підійшов під благословення і молодий

козак. - Сідайте, друзі мої й товариші... - промовив чернець,

показуючи на лаву - і оповідайте мені, як сталося те, що розкраяло

наші душі. - От свідок всього, що було... - одповів Балан, показавши

на Рогозу. - Нехай він сам тобі розкаже. Молодий козак розказав про

всі події, що сталися під час скасування Запорозької Січі, не

проминувши й того, як з-під престолу церкви святої Покрови полковники

московського війська забрали шухлядку з царськими грамотами та

універсалами польських королів про непорушність запорозьких вольностей

і як після того донські козаки пообдирали з образів коштовні ризи і на

шматки порубали срібні царські врата. Слухаючи оповідання Демка,

старий чернець заплакав, мов дитина, а проте, коли Рогоза, побоюючись

ще більше його хвилювати, спинився, він наказав говорити далі: - Нехай

почую все! Може, скоріше моє серце розірветься у грудях і не дасть

мені пережити смерті неньки Січі. Знаю я, що гріх се мій великий... що

я повинен думати тільки про прийдешнє царство, але де ж взяти сили,

щоб забути ту тяжку кривду, що нам заподіяли? Коли Рогоза скінчив

оповідання на тому, що більшість козаків помандрувала на Дунай,

чернець, сумуючи, похитав головою: - Не матимуть вони там долі, бо за

турецьку землю доведеться нашим бити нас хрещених і се буде

нестерпучою мукою всьому товариству. Гріх думати те, що я думаю,

прости мене, Господи, а ліпше було б вам тут битись за матір Січ до

загину. Не так вчинили ми, коли впало лихо на Стару Січ. Спитай он

свого тестя. Ми билися до останнього і не осоромили козацької слави, а

через те, хоч померла Стара Січ, так народилася Нова. Правда, що на

все воля Господня. Я буду молитись за тих, що помандрували, шукаючи

нової долі, бо доля їхня в руках Господніх. Проте думки старого ченця

     

 

2011 - 2018