Продзвенів дзвоник - нарешті! Галя похапцем згребла з парти свої речі в рюкзачок і вже намірилася шмигнути в коридор, як її перепинив голос Катерини Петрівни:
- Галинко Супрун, будь ласка, залишся в класі.
Отже, й цього разу не пронесло.
Ісанка хихикнула, переморгнулася з Олею, киваючи на Галю. Їм з неї смішно. Що ж, нехай потішаються. З гіркою душею дівчинка вийняла з рюкзачка щоденник. Зараз Катерина Петрівна вліпить їй чергове зауваження. “Була неуважною!” “Не слухала пояснення вчителя!” Чи ще щось у такому ж дусі.
Клас порожнів, тільки Ісанка з Олею навмисно збиралися якомога повільніше. Явно хотіли послухати, як учителька шпетитиме Галю.
Катерина Петрівна щось записувала в класному журналі. Нарешті відірвалася від писання.
- Олю, Ісанко, хіба я казала вам залишитися? До побачення!
Двом подружкам довелося виместися з класу. Галя підійшла до вчительського стола, мнучи в руках свій злощасний щоденник. Катерина Петрівна закрила журнал. 3-за скелець окулярів на дівчинку глянули обведені сіточкою зморщок, втомлені несердиті очі.
- Що в тебе з пальчиком?
Галя зиркнула на брудний бинт на руці.
- Врізалася.
- Коли чистила яблука на млинці?
Дівчинка здивовано підвела русяву голівку: звідки вчителька знає?
- Я дзвонила на роботу до твого тата, похвалила тебе за чудову відповідь на уроці. Він розповів, як ти хазяйнуєш без мами.
Катерина Петрівна говорила м’яко й лагідно, ніби й не її голос щойно лящав на весь клас. Злегка дорікнула Галі, що та нічого не розповіла про свої домашні негаразди. Тому вчителька не підозрювала, що Галі, відверто кажучи, не до уроків. І все ж Галя мусить триматися. Батьків не потішить, якщо їхня хороша, розумна доня закінчить навчальний рік абияк, проваливши підсумкову атестацію. Хай вона постарається. Збереться з силами. Братика неодмінно вилікують. Врешті-решт, світ не без добрих людей. А Галі треба дбати про своє - про навчання. Катерина Петрівна охоче допоможе їй, пояснить, що незрозуміло. Хай Галя звертається, коли потрібно.
Дівчинка слухала, втупивши погляд у круглі головки цвяхів на підлозі. Їй було б легше, якби Катерина Петрівна сварила її. Від лайки Галя наїжачувалася, згорталась у такий собі колючий клубочок, на голках якого застрягали докори й нарікання, не пробиваючись глибше. А від ласкавих, розважливих слів вона не вміла боронитися. Враз відчула себе малою й самотньою, в горлі прикро зашкребло, і по щоці, на Галин сором, поповзла сльоза.
- Тихо, тихо, не треба плакати, - Катерина Петрівна легенько обняла її, пригладила волосся (коси в Галі чомусь виходять кострубаті, коли вона заплітає їх сама).
Голосно схлипнувши, дівчинка уткнулася лицем у вчительчині груди. Катерина Петрівна гладила їй голівку й говорила, говорила щось тихе, ласкаве, і Галя раптом збагнула, що не почуває до вчительки неприязні. Звичайно, вона не така, як Наталя Василівна, - не струнка, не молода, не сміхотлива. І все ж Галя даремно її незлюбила. Саме так: вона незлюбила Катерину Петрівну з першого дня, відколи та прийшла до них у клас. І відповідно поводилася: бувала з учителькою нечемною, копилила губи на кожне зауваження, - на зароблене зауваження, треба чесно визнати. Відверто кажучи, Галя грала вчительці на нервах (так говорить бабуся Віра, коли Галя занадто вперта: “Ти граєш мені на нервах!”).
Шморгнувши носом, дівчинка витерла долонями мокрі щоки.
- Забери щоденник, - миролюбно додала Катерина Петрівна.
Галя здивовано глянула на вчительку. Отже, зауваження не буде? Сховавши щоденник, повільно застібнула рюкзачок, ще повільніше вдягла його на плечі. Вона не могла просто так піти собі. Не могла не відповісти на щирість.
- Вибачте, що я не слухала на уроці, - ледь чутно мовила дівчинка, почервонівши, немов мак.
7. ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ
Галя обтрусила мокру курточку, розклала парасольку, щоб просохла, та зайшла до своєї кімнати. За вікном пливли, зачіпаючись за верхівки тополь, важкі дощові хмари.
Ангела знову не було. Після того єдиного разу він більше не з’являвся. Звичайно, чого б мав з’являтися день при дні? Забагато честі. І все ж Галя відчула розчарування. Вона мала до нього цілу купу питань. Про Степанчика, про... життя. Та що казати! Він навіть не встиг розповісти їй про своє ім’я! Показав їй хлопця, що хотів малювати, але при чому тут його чудове ім’я Ангел Золоте Волосся? Мабуть, Галя про це вже ніколи не дізнається.
Вона зробила домашні завдання, - зробила старанно, навіть математику. Досить легко впоралася з задачею, а в прикладах, здається, наплутала з нулями. Ото треба було слухати на уроці Катерину Петрівну, а не ловити ґав.