- Лесю... Лесю Українку також оперували в Німеччині, - не до ладу згадав тато.
- Там найкраще медичне обладнання, вмілі хірурги, хороший догляд. Ми мусимо знайти ці гроші. Інакше Степанчик лишиться калічкою.
Тато сумно похилив голову. На відміну від Лесиного батька, він не мав маєтку в Колодяжному. Він взагалі не мав нічого, крім мізерної зарплати. Мама, до речі, теж. Проте вона була невблаганна.
- Ми мусимо знайти ці гроші, - повторила вона. - Навіть якщо доведеться продати квартиру.
8. ЧОРТ ІЗ ТИХОГО БОЛОТА
Не спалося, а ніч -
як море...
Хто написав ці слова? Здається, Тарас Шевченко. Йому теж не спалося від гірких-прегірких думок.
Галя переверталася з боку на бік, товклася, як домовик.
Невже до їхніх злигоднів додасться ще й продаж квартири? Де тоді жити? Вселитися до бабусі Віри в її однокімнатну? Там вони не помістяться, хіба що сидітимуть одне в одного на голові.
Чи їхня сім’я ще мало натерпілася? Боже, злізь
та подивися (як каже та ж бабуся Віра, коли їй дуже прикро).
Звичайно, Степанчика треба рятувати. Щоб він одужав, щоб бігав, сміявся, тупотів, як сто слонів, здоровими ніжками, як то бувало раніше. Гарно тоді було...
Тому вони мусять роздобути гроші. Тридцять тисяч євро!
Галя оглянула кімнату, чи в ній не можна що-небудь продати. Оглянула меблі, дешевенькі, але нові і тільки трошки попсовані, найгірше шафа, в якій розхитані дверцята й поламана шухляда. То Стаканчик постарався, бо любив у ній ховатися. Ох, як Галя тоді сварила його!
Далі перевела погляд на годинник з двома дельфінами на циферблаті, що висів над її ліжком. Гарний годинник, дарма що дешевий, Галі він нагадував море, яке вона бачила хіба що по телевізору. За годинником - простеньке дзеркало, стіл, настільна лампа, шафка з книжками і з дорогим для Галі дріб’язком - кількома її давніми іграшками, які не встиг розпотрошити Степанчик, різними листівочками, коробочками, букетиком засушених квітів з-над Десни. Нічого цінного, хоч кімната непогана, і Галі в ній добре. Один краєвид за вікном чого вартий, навіть ангел звернув на нього увагу. І все це - втратити? Продати"
Ні, гроші треба знайти деінде. Але де? Це ж не гриби в лісі.
От якби... заробити! Звісно, не всі одразу. Трохи тато, трохи мама, а трохи й вона, Галя. Тоді батьки зрозуміли б, що в них уже є помічниця, що Галя не ледача, а старанна і взагалі хороша дівчинка. Що утрьох вони виберуться зі скрути (задля цього Галя готова працювати все літо). Тому не треба продавати квартиру.
Вона аж усміхнулася, уявивши, як дивуватимуться їхні знайомі. Ще школярка, а вже трудівниця! - казатимуть вони.
Тільки де взяти роботу для невеличкої дівчинки-школярки? Точніше, підробіток, бо дітям працювати заборонено. Де їй знайти таке заняття, щоб хоч трошки підтримати сім’ю?
Галя довго розмірковувала, дивлячись у темну стелю. Їй пригадалася бабця-пенсіонерка з сусіднього під’їзду, що торгувала цигарками біля метро. Галі це заняття не підходило. По-перше, не випадало братися за цигарки, а по-друге, одного разу Галя бачила, як бабця виправдовувалася перед поліцейським. Напевно, вона торгувала незаконно, а Галя боялася порушувати закон.
Часом біля того ж виходу з метро студенти роздавали людям листівки з рекламою. Це й Галя зуміла б. Але в кого брати ті листівки? Хто, врешті-решт, заплатить за роботу?
Ніяких інших заробітків не спадало на думку. Дівчинка крутилася, переверталася, поправляла й підбивала подушку. За вікном клубочилися волохаті, підсвічені вуличними ліхтарями хмари, і десь далеко внизу плюскотів дощ. Знову дощ, ніби надворі не весна, а глуха понура осінь.
У школу Галя прийшла невиспана й похмура. День був сірий, і уроки сірі, і сіро-сіренно на душі.
Оля збирала гроші на плавання. Це Катерина Петрівна придумала: всім класом ходити плавати. А Сабіна порадила, який басейн вибрати, щоб хороший і недорогий. Завжди та Сабіна знала все краще за інших. Вона й плавала, вона й верхи їздила на коні Арараті, мала абонемент у якийсь супер-пупер-кінний клуб.
- Галю, а ти чого не здаєш гроші? - насмішкувато спитала Оля. - Боїшся води, як курка?
- Я вже вмію плавати, - відповіла Галя, нахмурившись.
- Знов не маєш грошей? Щось я ніяк не зрозумію: твої батьки такі бідні чи такі скупі?
Галя почервоніла по самі вуха. Вона не говорила батькам про басейн. Сама знала, що в сім’ї скрута.
- Я не маю часу на плавання. Мушу провідувати братика в лікарні, - глухо пояснила вона й схилилася над партою, перебираючи олівці.
На душі стало ще сіріше.