- Тут ще багато див учинилося. Дечому з того я сам свідок, - ніби між іншим докинув служка.
- Що ти бачив? Розкажи, будь ласкавий! - зацікавився паничик. Служка на це й розраховував.
- Було це весною, якраз коли мене сюди взяли, - трохи згорда повідомив він. - Бо я сирота, то й попросився в монастир, а ігумен Никон прийняв мене. О, отець Никон - великий чоловік! Кажуть, що він - сам митрополит Іларіон! - притишив голос хлопець. - Нібито він ховається під виглядом монаха, відколи в нього вийшла незгода з греками.
- А через що незгода? - спитав паничик.
- Через що, через що... Або то мого розуму діло? Митрополит Іларіон наші права обстоював, Русь боронив, а грекам то не посмакувало. Греки добрі то добрі, але своєї користі, не бійсь, не попустять... От. Але дай розкажу тобі про диво. Цієї весни припливли до нас нові грецькі майстри, ті, що розмальовують храми святими ликами. Самі прибули, ніхто їх не кликав. Оглянули церкву і, нікому нічого не сказавши, вернулися до свого човна. Хотіли втекти, як то згодом з’ясувалося. Гребли всю ніч, а вранці дивляться - човен стоїть, де й звечора був, навпроти наших печер! Божа сила не пустила їх.
- Може, вони в темряві збилися і гребли не за течією, а проти, а вода зносила їх назад? - засумнівався паничик.
- Певно, що так! Бог дав, щоб вони заплуталися. От вони вернулися в монастир і стали просити: “Відпустіть нас! Ми згодилися оздобити малу церкву, а ваша церква дуже велика. Нам вона не під силу. Ми віддамо золото, яке взяли наперед за роботу.” Отець Никон і питає: “Про що ви говорите? Ми не давали вам золота.” А греки стоять на своєму, мовляв, двоє ченців з Києва прийшли й заплатили. І описали ченців - схожих на покійних отців Антонія і Феодосія. Тоді греків повели в келію, показали мальовидло, де обидва отці змальовані, а греки й кажуть: “Правильно, ці домовлялися з нами, але чому ви говорите, що вони померли десять літ тому? Вони дали нам золото щойно перед нашим від’їздом.” Отаке диво вчинилося! Виходить, що отці Антоній і Феодосій з неба дбають про монастир. Вони святі, так уся братія вважає.
Служка згорда подивився на прибульця. Той стояв, вражений до глибини душі. Прекрасна церква, будівництво якої перетворилося на низку чудес, заполонила його уяву.
Аж надто заполонила, подумалось Галі.
- Не така вона й незвичайна, ця церква, - шепнула дівчинка ангелові. - Бабуся казала, що під час війни її підірвали динамітом. І ніяке диво її не врятувало.
- Так, собор знищили, - погодився ангел. - Тільки ж він знову стоїть відбудований. Ніби з ним нічого й не сталося.
4. ДИВО
Тим часом з-за собору видибав старесенький чернець з довгою о білою бородою, схожий на доброго діда з казок. Глянувши на служку, він докірливо похитав головою:
- Ти знову розбалакався, Остапе, а діло стоїть! Не гоже звертати свій розум на суєтні мирські речі.
-Та я, отче Матвію, розповідаю цьому хлопцеві про дива, які Бог сотворяє в нашому монастирі, - виправдовувався Остап - так звали служку.
- Знаю я, що ти розказуєш. Трапилася нагода поточити ляси, от і мелеш язиком, - пробурмотів старенький, а тоді пильно подивився на паничика, з яким розмовляв Остап. - А йди- но, хлопче, сюди, - поманив його рукою.
Паничик підійшов, поцілував ченця в руку і став перед ним, шанобливо схиливши голову.
- Твоє місце тут, Алимпію, - сказав старий, і хлопець здивовано звів на нього очі.
- Я не Алимпій, - заперечив старому, але той нетерпляче перебив:
- Станеш Алимпієм. Тут, у монастирі, знайдеш славу і благодать. І сам його прославиш! - він поблагословив хлопця, тоді ще раз зиркнув на Остапа і подибав до дерев’яного будиночка, що виднів віддалік за деревами. Напевно, там була пекарня, бо звідти пахло свіжим хлібом, а з димаря валував дим.
Паничик провів його зчудованим поглядом.
- Оце то так... - проказав Остап, розглядаючи паничика, ніби щойно його побачив. - Ти хоч уявляєш, хто з тобою говорив? Отець Матвій Прозорливий! Як він сказав, так і буде, бо він має дар пророцтва!.. Оце тобі й раз... А чого ти не признався, що прийшов постригатися в ченці?
- Та я... Я не збирався, - зніяковів хлопчина. - Батько привезли мене в науку... якщо візьмуть.
- Учитися книжної грамоти? Святе Письмо переписувати? Мабуть, ти будеш, як отець Нестор! Він молодий ще, тільки тридцять літ має, а вже знаменитий книжник! Майже такий, як ігумен Никон. Знає і грецьку мову, і письмо слов’янське. Ігумен хвалить його дуже, особливо за те, як він складно та мудро написав про святих князів-мучеників Бориса і Гліба. Мабуть, ти теж таким станеш, раз отець Матвій сказав.