Хлопець глянув на смальту, тоді на майстра:
- Ні.
- Чому ні? В мисці темно-зелена смальта.
- Але вона різна. Ця ось, - хлопець узяв один з кубиків, - зелена, як трава; ця темніша, як лист конюшини, - узяв він інший кубик, - ця як рута, а ті кубики зелено-сиві. Такою трава буває вранці, коли впала роса.
Майстер здивовано звів брову:
- В тебе добре око. Близькі відтінки розрізнить не кожен, а в нашій роботі це важливо. В одному кольорі маємо по двадцять - тридцять відтінків смальти, а часом їх ще більше. Навіть золота смальта різна. Якби була однакова, хіба б грала живим сяйвом навколо Богородиці? Її ще й кладуть під різним кутом, щоб кидала відблиски по всьому собору, але відтінки теж додають своє.
Он воно що, - збагнула Галя. Отже, майстер, який викладав тло, не партачив. Інакше хіба б прославився Успенський собор на всі навколишні країни? А він прославився, це і вчителька їм казала.
- Гаразд, - продовжував іспит майстер. - Тепер спробуй докінчити узір на стовпі. Та вважай, малюй легенько, щоб можна поправити.
Хлопчина взяв від майстра щось схоже на вуглину і несміло підійшов до стовпа. Глянув угору на початий орнамент, обережно провів лінію... На свіжій штукатурці з’явився контур виткого стебла. Ще кілька змахів рукою - і на стеблі розгорнулися широкі кучеряві листки, точнісінько такі ж, як були зображені вище.
Майстер стояв, узявшись у боки, поглядом вивіряв узір.
- Добре! Справді добре! - похвалив він. – Лишайся. Я беру тебе в учні.
Остап позад ігумена беззвучно затанцював, засяяв усмішкою від вуха до вуха, мовляв, ага, а чи я не казав? Отець Матвій Прозорливий не помиляється!
Юний художник поклав вуглину, витер руки об штани й обвів щасливим поглядом церкву. Ніби все ще не вірив, що невдовзі і він прикрашатиме її мистецькими оздобами.
- Дивіться! Диво! - несподівано почувся гучний вигук.
Остап показував рукою на стіну над вівтарем. Мозаїчний образ Божої Матері засяяв, аж засліпив. Крізь вікно на нього світило сонце, яке перед тим ховалося за хмару.
- Дивіться! Дивіться всі! Це ж Дух Святий!
Над вівтарем з явився голуб. Галі здалося, ніби він спурхнув з вуст Діви Марії. Сліпучо-білий у сонячному промінні, він закружляв під церковним склепінням. Чернець, що саме приніс відро свіжого розчину, впав на коліна. Робітники, покинувши працю, молитовно складали руки.
- Та ні, це голуб, простий голуб! - гукнув один з майстрів. - Несіть-но драбину та зловіть його!
Ніби відчувши загрозу, голуб злетів у недосяжну височінь, під саму баню, зробив коло і - зник, злився з уже закінченим мозаїчним образом Ісуса Христа.
- Куди він подівся? - спитав майстер, що хотів зловити голуба.
- Щез! Влетів у вуста Спасителя! - відповіло йому кілька голосів.
- То справді Святий Дух!
Раптом лик Божої Матері, що було потьмянів, знову сяйнув сонячним світлом. У сліпучому промінні з’явився той же голуб. Він підлітав до образів святих апостолів, сідаючи кожному то на руки, то на голову. Майстри падали на коліна.
- Диво... Диво! Дух Святий! - приглушено гомоніли вони.
Галя глянула на юного художника. Він стояв навколішках, притиснувши руки до грудей.
Вродливе обличчя світилося щирою вірою.
- Пострижусь... Тільки б малювати... - шепотів він, не зводячи погляду з голуба.
Ангел Золоте Волосся торкнув Галю за руку. Світ мовби схитнувся в її очах, і враз усе щезло - голуб, собор, хлопці, майстри.
5. УСПІХ І РОЗЧАРУВАННЯ
Галя знову сиділа на краєчку ліжка в своїй кімнаті. За вікном рожевіло вечорове крайнебо, так, ніби сонце щойно зайшло. Ніби вона повернулася не тільки до себе додому, а й у ту ж хвилину, з якої перенеслася в далеке минуле. Ангел Золоте Волосся, як і раніше, спирався об підвіконня, напівобернувшись до неї.
- Що сталося з тим хлопцем... Алимпієм? Це ж ви з ним подружилися? - заторохтіла Галя, бо її розпирало від цікавості.
- Так, із ним, - кивнув головою ангел.
- Він постригся в ченці? І вивчився на художника? І що то було в соборі: Святий Дух чи звичайний голуб?
- “Дух у виді голубинім“. Кожен бачить те, що він здатний побачити, - ухильно відповів ангел.
- Он як?
Значить, дива не сталося. На жаль. Просто гра світла, бо сонце надворі то заходило, то виходило з-за хмар, та ще в собор випадково залетів голуб. А майстри й повірили, що то Дух Святий. Воно ж давно діялося, народ був темний. Еге, кожен бачить, що хоче... Галя відчула розчарування. Замість дива - всього лиш видиво. Алимпій у нього повірив. І постригся в ченці. Чесно кажучи, з хлопцем вчинили негарно. Подобою дива заманили його в монастир. Він же щирий, довірливий, це ж видно неозброєним оком.