Значить, таки операція. Цього вони й боялися.
- Мамо, не плач... - озвалася Галя.
Не могла собі пробачити, що вчора не спитала в ангела про Степанчика. Може, він допоміг би? Задля чогось же з являвся в їхній квартирі. Невже лише для того, щоб показати Галі картинку з минулого? Ні, в нього мала бути вагоміша причина. І ось тепер, коли Галя сиділа й дивилася на заплакану маму, її раптом осяяв здогад.
- Мамочко, чуєш, не плач, - пригорнулася дівчинка до маминого плеча. - Зі Степанчиком буде все добре! Я знаю, тому що... учора я бачила ангела.
Мама повільно опустила руки.
- Якого ангела, Галю: - тихо, майже пошепки спитала вона.
- Ангела Золоте Волосся. Так він назвався. Він сидів на підвіконні в моїй кімнаті, коли я вернулася зі школи. І я думаю, що раз він у нас з’явився, наше лихо минеться, бо він допоможе.
- Галю, про що ти говориш? У тебе часом не гарячка?: - мама доторкнулася губами до Галиного чола.
- Але ж я його справді бачила!
- Нормальні люди не бачать ангелів!
- Він був білявий, з волоссям до пліч... Схожий на вродливого юнака.
- О, Господи! Мало нам біди зі Степанчиком! Невже ще й тебе водити по лікарях? - голосно схлипнула мама. - Галю, признайся, ти все це вигадала? Хотіла мене розрадити, так? - допитувалася вона, не зводячи з дівчинки стривожених, переляканих очей.
Галя розгублено замовкла.
- Ти в школі про ангела нікому не розказувала? Ні? Хоч це добре... Може, ангел тобі привидівся? Або щось таке приснилося? Доню, скажи, хай я знаю, що з тобою все в порядку! Приснилося, правда ж?
Більше Галя не могла опиратися. Вона ствердно кивнула й низько-низько опустила голову.
- Вчора я повертала в Михайлівський Золотоверхий, - ледве чутно зізналася вона.
- А-а-а, значить, надивилася, - полегшено зітхнула мама й додала: - Від твоїх вигадок можна розрив серця дістати.
Вона вийняла з шафи валер’янку й накапала собі подвійну дозу.
Картопля безнадійно підгоріла, наповнивши кухню густим їдким димом. Обід було зіпсовано, і вечерю теж. Бо коли з роботи вернувся тато, мама довго щось розказувала йому притишеним голосом, після чого вечеря перетворилася на нудну виховну лекцію. Батьки по черзі розказували Галі, що треба бути чесною, треба бути уважною до інших, треба розуміти, до чого можуть призвести необдумані фантазії, - маму вони ледь не довели до серцевого нападу, і так далі. Галя мовчки слухала, міркуючи, який у неї невдалий день. Якби не дві дванадцятки, в ньому не було б нічогісінько хорошого. А батьки їх навіть не побачили, бо ж не спитали, як у Галі справи.
Від згадки про шкільний успіх Галя нишком усміхнулася, і на душі їй потепліло.
6. КАТЕРИНА ПЕТРІВНА
Цей урок ніколи не закінчиться. Голос Катерини Петрівни дзвенить і дзвенить. Наче комар, що збирається вкусити. Ділення чисел з нулями на двоцифрові числа... Галя не слухала. Дуже вони їй потрібні, ті числа і ті нулі! Катерина Петрівна вже кілька разів промовисто зиркала на Галю. Напевно, знову запише зауваження в щоденнику. Ну й подумаєш! Хай записує.
Галя міркувала про своє. Про Ангела Золоте
Волосся.
Не варто було говорити про нього мамі. Тепер Галя мудріша, - більше жодній живій душі вона не обмовиться про ангела. Він буде її таємницею, яку вона не розкриє ні Олі, ні Ісанці, - нікому з однокласників, а то ще вони подумають, що в неї галюни, і здіймуть її на сміх. Еге ж, у Галі - галюни. Пощастило їй з іменем, що й казати.
Але все-таки - чому з’являвся ангел? Щоб вчинити невеличке диво для неї, звичайної дівчинки і цілком посередньої школярки? Вчора Галя переглянула дитячу Біблію. Небесні посланці здебільшого мали значно важливіші завдання: зупинити Авраама, щоб не приносив у жертву власного сина; забрати праведного Лота з приреченого на загибель Содому; благовістити Діві Марії про народження Ісуса Христа. Дрібними справами вони не переймалися. Або, може, не переймалися автори Біблії і писали тільки про важливе.
Дівчинка примружила очі (Катерина Петрівна хай хоч лусне від злості, що Галя не дивиться на дошку). Уявила свого ангела в сяйві призахідного сонця. Його кучері, що світилися навколо чола, наче німб на іконі, його задумливий, ласкавий погляд. Галі було гарно розмовляти з ним. На душі стало погідно, ясно, ніби вона витала в небі. Так казав хлопчина з минулого, Алимпій: “Ніби витаю в небі”. Цікаво, що з ним трапилося далі? Може, про нього десь написано в книжках, але Галя не сміла ні в кого спитати. Інакше довелося б розповісти про ангела, а цього вона нізащо собі не дозволить.