— Що ви тут шукаєте? — грубо накинувся на них адвокат, але в ту ж мить опанував себе і додав з насмішкуватою міною: — Джун виманила мене, з будинку, а ви тим часом вирішили зробити мені візит, не дочекавшись запрошення?
— Так воно й є, — недвозначно заявив Чед. — Ми хотіли трохи оглянути ваше помешкання.
— А що ви шукаєте, дозвольте дізнатися?
— Діаманти місіс Шеклі.
— Які діаманти? Я вас не розумію. — Самовладанню Хаббарда можна було тільки позаздрити.
Чед, навпаки, навіть не збирався приховувати почуттів.
— Ви прекрасно все розумієте, — сказав він грубо. — А якщо не розумієте, то цей пан вам усе докладно пояснить. — Він показав на Роберта Уейда.
— З цим паном я вже знайомий. — Хаббард відчинив двері свого кабінету. — Як ви провели два роки у в'язниці, добре? У всякому разі вигляд у вас чудовий.
Джун стояла біля одної з книжкових полиць, вона теж намагалася не втрачати витримки і бути невимушеною; здавалося, що в будинку Хаббарда маленька компанія вирішила приємно провести вечір.
— Може, товариство хоче випити? — Хаббард дістав пляшку і кілька чарок.
— Дуже люб'язно з вашого боку. — Уейд був у прекрасному настрої. — Ваше здоров'я, містер Хаббард, і ваше, міс Джун!
— Щоб ніяке непорозуміння не затьмарило нашої несподіваної, але приємної зустрічі, — Хаббард підняв чарку, — повинен повідомити вас, що я тільки-но запропонував міс Джун руку і серце.
— Ну, а далі що? — почувши ці слова, гаркнув Чед,
— Я відповіла Джільбертові, що мені було дуже приємно це почути і що я подумаю, — Джун з усмішкою зиркнула на Чеда. — Чому нічого не п'єш?
«А вусики він підмазує фарбою для вій», — подумав Чед зі злістю, а потім звернувся до Уейда:
— Як ви гадаєте, Роберте, що краще: перепочити чи продовжувати?
— Я б продовжував. Звичайно, якщо містер Хаббард не проти, — звернувся Уейд до адвоката. — Ми маємо досить солідний грунт для підозри, що вбивця двох невинних людей, знайдених сьогодні в склепі місіс Шеклі, викрав кілька коштовних каменів і сховав їх у вашому будинку, щоб накликати на вас підозру. Міс Джун слізно попросила нас знайти коштовності і виручити вас із халепи. Як ми могли відмовити їй!
— Дуже люб'язно з вашого боку, Джун! — голос Хаббарда звучав так щиро, ніби йому щойно піднесли різдвяний дарунок. Потім він звернувся до Уейда — Якщо ви збираєтеся шукати тут коштовності, — будь ласка, я це буду тільки вітати. Одне мені неясно: чому вбивця хотів накликати підозру саме на мене? Закурите? — Він узяв з каміна коробку з сигарами і запропонував їх Уейдові та Чеду.
Уейд сів у крісло і з насолодою став попихкувати сигарою. Обличчя його цвіло від задоволення. А Чед віддав перевагу своїй старій смердючій люльці.
Замість того, щоб і собі взяти сигару, адвокат поставив коробку на камін і, витягши з кишені пакетик драже, поклав собі в рот одну горошину, а потім другу.
— Ви кинули курити? — спитав Чед ніби ненароком.
— Кину, не сьогодні, так завтра. Серце поболює. — Хаббард постукав по лівій половині грудей. — А поки що смокчу цукерочки.
Чед скривився в лютій усмішці.
— Як знаєте, у мене якесь упередження до вбивць, — сказав. — Навіть коли вони діють з метою самооборони. А до людей, які вбивають інших людей, щоб привласнити їхні гроші, я почуваю люту зненависть.
— Цілком зрозуміле почуття. — Хаббард смоктав цукерку. — Тільки навіщо ви все це мені кажете?
— Тоді я спробую висловити свої думки конкретніше, — сказав Чед. — Я б, наприклад, ніколи не похвалив людини, яка спровадила на той світ іншу лише з тої причини, що їй нудно в такому містечку, як Крайстчерч, і тому хочеться поїхати кудись до Південної Африки чи на Таїті. Якби мені попав до рук такий фрукт, я б одразу схопив його за горло і душив до тих пір, поки він, зрештою, не сказав би правду. А іноді його треба змусити випити літр олії.
— Отже, ви за середньовічні тортури? — Хаббард похитав головою. — Ні, наша цивілізація, слава богу, стоїть вже на такому щаблі, коли в пошуках правди не застосовують таких методів.
— Ви так гадаєте? — В руках Чеда раптово блиснув браунінг Джун. — А підніміть-но свої лапки?
Поважний адвокат з Крайстчерча хотів було висловити бурхливий протест, але, злякавшись дикого погляду Чеда, звів руки догори.
Чед поліз у кишеню адвоката, витяг звідти коробочку з драже й кинув її Уейдові.
— Побачимо, чи не навчився я чого-небудь від вас. В одному з драже повинен бути діамант.
Уейд усміхнувся.
— Ви трішки запізнилися. — Він розтулив кулак, і всі побачили на долоні драже. — Поки ви тут проголошували тиради, я встиг витягнути з його кишені коробочку, а з неї — драже, про яке ви кажете. Потім поклав її назад.