— Із тебе вийшов би збіса ладний злодюжка, señorita.
— Звичайні застережні заходи. Prudente [270], — вона не відривала очей від дороги. Машин там не було, але Голлі тільки так і вміла водити. — Видали, а потім зробиш решту дзвінків.
У Лаві Болтон знайшлося кілька старих пігулок «Перкосета» від болю в спині. Юн прийняв його замість «Мортіна», а Клод, який протягом свого третього й останнього тюремного строку пройшов курс першої медичної допомоги, перев’язав йому рану — поки Голлі розповідала. Говорила вона швидко, і не тільки тому, що хотіла якомога скоріше доправити лейтенанта Сабло до професійного лікаря. Вона хотіла, щоби Болтони усвідомили свою роль у справі, перш ніж приїдуть представники правоохоронних органів. А це вже трапиться незабаром, бо офіцери дорожнього патруля матимуть до Ралфа запитання, і йому доведеться на них відповідати. Принаймні Голлі не стикнулася тут із невірою: дві ночі тому Лаві й Клод відчули присутність чужинця, а сам Клод і до того про його присутність підозрював: через неспокій, знервованість і відчуття, наче за ним хтось стежить.
— Звісно, ви його вчували, — похмуро мовила Голлі. — Він копався у вас в голові.
— Ви його бачили, — сказав Клод. — Він ховався в тій печері, і ви його бачили.
— Так.
— І він був достоту схожий на мене.
— Майже не відрізниш.
Заговорила Лаві, і голос у неї був зніяковілий:
— А я б відрізнила?
Голлі всміхнулась.
— З першого ж погляду. Я певна. Лейтенанте Сабло… Юне, ти готовий їхати?
— Так, — він підвівся. — У важких наркотиків є один великий плюс — усе болить так само, але тобі насрати.
Клод зареготав і поцілив на нього пальцем, мов пістолетом.
— Тут твоя правда, братику, — тоді побачив, що Лаві супиться, і додав: — Вибач, ма’.
— Ви зрозуміли, що треба розповідати? — спитала Голлі.
— Так, мем, — відповів Клод. — Історія така проста, що не помилишся. Поліцейське управління Флінт-Сіті постановило переглянути справу Мейтленда, і ви приїхали повторно мене опитати.
— І що ви нам сказали? — спитала Голлі.
— Сказав, що більше я про це міркую, то менше в мене впевненості, що того вечора я бачив саме Тренера Террі, що радше то був хтось дуже на нього схожий.
— Що ще? — запитав Юн. — Це дуже важливо.
Цього разу відповіла Лаві:
— Сьогодні вранці ви всі до нас заїхали попрощатись і спитати, чи ми нічого не забули вам розповісти. А коли ви вже готувалися від’їжджати, пролунав телефонний дзвінок.
— На ваш стаціонарний, — додала Голлі й подумала: «Дякувати Богу, що в них він і досі є».
— Правильно, на стаціонарний. Чоловік сказав, що колись працював із детективом Андерсоном.
— І саме Андерсон із ним і говорив.
— Точно. Той чоловік розповів детективу Андерсону, що хлоп, якого ви шукаєте, справжній убивця, переховується в Мерісвіллській дірі.
— Тримайтеся цього сценарію, — сказала Голлі. — І дякуємо вам обом.
— Це ми маємо вам дякувати, — відказала Лаві й розпростерла руки. — Ходи сюди, міс Голлі Ґібні, обійми стареньку Лаві.
Голлі підійшла до інвалідного візочка й нагнулася. Після Мерісвіллської діри їй було дуже добре в цих обіймах. Можна навіть сказати, вона їх потребувала. І не відривалася від Лаві, скільки могла.
Після привселюдного арешту Террі Мейтленда, уже не кажучи про його привселюдну страту, Марсі Мейтленд ставилася до будь-яких відвідувачів з особливою підозрою, тож коли пролунав стук у двері, вона спершу підійшла до вікна, відіпнула шторку й визирнула надвір. На порозі стояла дружина детектива Андерсона; таке враження, що заплакана. Марсі поспішила до дверей і відчинила. Так, дійсно, заплакана, і щойно Джинні побачила занепокоєне обличчя Марсі, сльози полилися знов.
— У чому річ? Що сталося? З ними все гаразд?
Джинні зайшла всередину.
— Де твої дівчатка?
— На задвірку під великим деревом, грають у крибедж із дошкою Террі. Учора ввечері грали, сьогодні із самого ранку продовжили. Що скоїлось?
Джинні взяла її під руку й повела у вітальню.
— Мабуть, тобі варто присісти.
Марсі стояла на місці.
— Просто скажи мені!
— Є хороші новини, а ще є жахливі новини. Із Ралфом і пані Ґібні все гаразд. Лейтенант Сабло отримав вогнепальне поранення, але, здається, загрози для життя воно не становить. А от Гові Ґолд та Алек Пеллі… вони померли. Їх пристрелив із засідки один чоловік, співробітник Ралфа. Детектив. Джек Госкінз, так його звали.