— Показувати? — жваво крутнувся Самір. — Чому ні? Ось маєте перший фоґет. Це — небесна ракета. Запалюється без вогню. Треба тільки потягнути за цей шнурок і...
Почувся як би рушничний постріл, і велика вогнена куля звилася високо під хмари, залишаючи по собі широкий вогнистий слід. Досягти великої висоти, куля тріснула і розсипалася на тисячі іскор.
Ракета сподобалася:.
— Пушшя*, яке гарне!
— Давай ще!..1
— Ще? — весело обізвався Самір. — Чому ні? Зараз буде ще... О, тут є Данко!.. Ходи сюди ближче!.. Візьми оцей дріт, бачиш? Тримай за кінець. Тримай, не бійся, воно не пече... А тепер що робимо? Тепер беремо сірника і підпалюємо другий кінець отак-о!..
Кінець дрота, обліплений якоюсь ствердлою сіруватою масою, розжарювався від прикладеного сірника, поки не спалахнув сліпучим, білим вогнем. Вогонь голосно зашипів і почав розкидати довкола себе цілий водограй таких самих сліпучо-яскравих білих бризків.
Присутні дивилися з цікавістю, аж поки вогонь не погас, але тоді загукали:
— Це вже старе!..
— Це ми вже бачили!..
Та Самір не дав себе збити з пантелику:
— Певно, що бачили, — крикнув він. — Це ж вогонь Сан Жвона! Без нього ніяк не можна обійтись... А от цього ви ще не бачили!..
З тими словами турок витягнув велику, як качалка, рурку, з якої висів шнурок. Самір показав її людям, а тоді став в урочисту позу і з усієї сили смикнув за шнурок. Фоґет зашипів і спочатку бухнув полум’ям, викидаючи з себе велику червону кулю. Куля підлетіла вгору, голосно тріснула, випустивши зі себе три менших зелених кулі, котрі, піднявшись ще вище, тріснули й собі. Але на їхнє місце з рурки вилетіла вже помаранчева куля, яка, як і попередня, підлетіла вгору, тріснула і розпалася на три менших червоних. Вслід за помаранчевою вилетіла зелена куля, тріснула і розпалася на три помаранчевих.
Натовп заревів від захоплення і сколихнув вечірню тишу бурею оплесків:
— Барбарідаде! Оце так!.. Це неймовірне!..
Самір захопився фоґетами, здається, ще більше, як глядачі, і вистрілював їх один по одному. Були вони різні-прерізні, і треба би списати цілу велику книжку, щоб розказати про ті всі «чуда піротехніки», свідками яких були мешканці маленького Санто Антоніо.
Надворі тимчасом стемніло. Стиха шуміла ріка Іваї, впадаючи в ріку Парану, і над ними вже стояв густий туман. В подвір’ї все більше відчувався вогкий холод. Але натовп не помічав ні ночі, що насунулась так скоро, ні холоду, а все вимагав нових фоґетів. Самір вистріляв уже всі ті, що їх призначив на показ, і присягався, що більше не може брати з запасу, призначеного для клієнтів. Але люди не розходилися. Багато з них уже вспіло піти до склепу і накупити в жінки Саміра цілі оберемки «чуд піротехніки», частину яких вистрілювали зараз таки перед склепом. При тому пили пиво і перекусували.
Нарешті Самір вийняв з кишені цілу жменю якихось предметів, подібних до горішків і закричав:
— А тепер, панове, будемо трохи танцювати! Подивіться: це — невеличкі, але вельми сердиті комахи, які ловлять людей за ноги і тому називається буска-пе[7]. Уважайте ж добре!..
З тими словами Самір тернув один такий горішок об дерев’яну підошву свого капця і кинув його на землю. Буска-пе засичав, спалахнув жаринкою і підкотився до ніг Арасі, котрий стояв найближче. Індіянин відступив трохи набік, щоб дати жаринці дорогу. Але буска-пе немов тільки того й чекало: як живе сотворіння, воно раптом скочило до ніг Арасі і тріснуло з такою силою, як би лопла опона на авті. Від несподіванки й переляку Арасі зробив чисто малп’ячий[8] стрибок, якому б позаздрив кожний цирковий акробат, і мало не збив з ніг Саміра. У відповідь буска-пе скочив на індіянина з подвійною злістю і тріснув з подвійною силою. Уже перелякавшись не на жарт, Арасі кинувся тікати, але буска-пе не можна було ні уминути, ні обігнати: він блискавично кидався втікачеві до ніг і глушив все довкола розриваючими вуха вибухами. В натовпі знявся страшний регіт. Реготався і Данко, дивлячись, як переляканий Арасі кидався то туди, то сюди і робив смішні викрутаси ногами, стараючись відчепитися від атакуючого його вогника. А буска-пе ганявся за ним по цілій площі і тріскав за кожним скоком, поки нарешті, вибухнувши зі звуком розірваної бомби, погас.
А Самір тимчасом пустив уже другу кульку, а за нею третю і четверту... Буска-пе, зовсім не звертаючи уваги на тих, хто стояв нерухомо, почали ганятися по всій площі за тими, хто втікав. Рух повітря підхоплював їх і немов прив’язував до втікаючих ніг. І чим скоріше люди тікали, тим скоріше гналися за ними вогнені кульки, тим вище скакали і тим голосніше вибухали.