— Ти ще не віриш, Коарасіабо?!! Ти ще насмілюєшся кпити з мене?!! За це заслуговуєш смерти! Тепер побачимо, чи я є богом вогню!.. Слухайте, ґваянці, коли Коарасіаба не вірить мені, що я є богом вогню, то нехай він зробить вогонь так скоро, як треба моргнути оком! Зумієш це зробити, Коарасіабо?
— Цього ніхто не зробить, ботокуде, — відповів я. — Щоб здобути вогонь, треба доложити чимало зусиль, і всі про це знають.
— Ага, так... Ну, а мені зовсім не треба докладати ніяких зусиль... Дивіться!..
Тут Убіражара вийняв з-за пояса якусь річ і показав її присутнім. Ніхто, а ні я в тому числі, не знав, що це була звичайна коробка дурних сірників. Всі дивилися на неї з цікавістю і страхом, та ніхто, звичайно, не додумався, для чого може та річ служити.
Убіражара трохи відкрив коробку, обніс її довкола натовпу, а тоді став на своє місце і заговорив:
— Отже, коли ви тоді скинули мене в пропасть, я закликав на поміч великого Тупана: «Тупане, мене кривдить брехливий Коарасіаба, що називає себе нащадком Коарасі! Рятуй!» І тоді я почув, що мене хтось підхопив і, замість вдолину, поніс високо вгору. Я летів довго-довго, а, коли розкрив очі, то побачив себе на високій горі, де була ока самого Тупана. Тупан посадив мене на шкірі з онси, частував мене печеним тату[67]! добрими напоями з бананів та ґояби[68]. Потім, коли вже я наївся і напився, Тупан звелів мені розказати все, що зі мною сталося. І я розказав, як було. Тоді Тупан дуже загнівався і сказав: «Той Коарасіаба є великим брехуном! Він не є ніяким нащадком Коарасі! Тепер ти мусиш вернутися на землю і завоювати всіх ґваянців. Для цього я дам тобі в руки небесний вогонь. Відтепер ти, Убіражаро, будеш богом вогню й морубішабою обох племен». Так сказав мені Тупан і після того спустив мене на землю...
В міру того, як говорив Убіражара, знову страх почав опановувати ґваянців і хилити їхйі голови додолу. Всі вірили в те, що говорив ботокуд. Я не витримав:
— Він бреше, ґваянці! Я ж на власні очі бачив Убіражару, як він дряпався по горах вертаючись додому і навіть підстрелив його з мого лука! Чи Тупан не міг його спустити десь ближче, а на половині дороги звідси до ріки Парана?
— Замовчи! — підскочив до мене Убіражара. — Замовчи, нікчемний! Дивіться всі!
З тими словами він витягнув сірник і тернув його об коробку. Коли блиснув вогонь, всі, навіть ботокуди, завили перелякано і попадали ниць, а декотрі кинулись тікати. Я також, сказавши правду, злякався, але не впав і тільки думав, що це за диво має Убіражара. В цей момент до мене підійшов Ітапіра, котрий досі стояв осторонь, і шепнув мені до вуха:
— Це — штуки білих, Коарасіабо... Я певний, що Убіражара десь по дорозі з ними зустрінувся... А Скеля Невороття... Ну, що ж — із неї можна впасти живим...
Убіражара тим часом, підпаливши від дурного сірника суху галузку, тримав її високо над головою і вдоволено оглядався довкола:
— Тепер бачили мою силу? — спитав голосно.
— Так, так!! — застогнали довкола. — Бачили!
— Знаєте тепер, хто я є?
— Знаємо, великий Убіражаро, боже вогню!
— Так, я є богом вогню!.. — гордо підтвердив Убіражара. — Отут у мене є поламана на кусники небесна блискавка, і я нею можу вбити кожного, хто посміє мене не послухати!.. А тепер наказую вам усім робити тільки те, що я скажу! Віднині всі ґваянці будуть жити там, де я накажу! Віднині ви будете оброблювати землю для себе і для нас! З полювання лишатимете собі тільки ту частину, яку я вам дозволю!.. Про решту скажу потім... Коарасіаба ще сьогодні вмре на муссурані!
Натовп сколихнувся з жахом:
— Коарасіаба?!. На муссурані?!! Це неможливо!..
— Закон ґваянців не дозволяє підносити руку на нащадків Коарасі!..
— Це принесе страшну кару для племени!..
— Що?!! — визвірився Убіражара. — Ви хіба забули, хто вам наказує?..
Від того крику ще раз похилилися голови ґваянців і вигуки страху стихли.
Але тут заговорив Ітапіра:
— Слухай, Убіражаро, про той вогонь, який ти щойно показав, давно вже знали наші предки, і він не походить від Тупана, тільки від тапуїтіньґів...
— Брехня! — крикнув перелякано Убїражара.
— Ні, не брехня, — продовжував Ітапіра, — а правда. Білі тапуї мали ще страшніший вогонь, який вилітав з великих палиць і при тому гримів, як справжній грім. Ти ліпше розкажи, де і коли ти зустрінувся з тапуїтіньґами, а ми тебе тоді не вб’ємо, бо дотримаємо закону Скелі Невороття, а наженемо туди, звідки ти прийшов...
— На муссурану! — заверещав Убіражара. — На муссурану і цього!
67
Тату — великий мурахоїд, що має твердий панцир. Вполювати його дуже тяжко, а м’ясо тату належить в Бразилії до найбільших лакоминок.
68
Ґояба — овочі, подібні з-зовні до цитрини. Всередині є жовті, або рожеві. Мають досить прикрий і гострий запах, але дуже приємні на смак.