Однак, хоч як це не було цікаво, Данко не мав часу бавитися з мавпою. Він скоро пішов на попелище, де ночував, поснідав бананами, навибирав до кошичка вугля, а решту вогню згорнув на купу і присипав попелом. Скінчивши з тим всім, він подався в дальшу дорогу.
Тепер уже не йшов уперед, не шукав нових шляхів, лиш, навпаки, хотів натрапити назад на той потік, який привів його сюди. Був глибоко переконаний, що на самому початку зробив велику помилку.
— Коли б я, — думав він, — пішов не вгору, а вниз, то досі вже був би дома. Адже, ясна річ, що той потік мусів десь впадати в Парану. А я пішов «навпростець» до Санто Антоніо. От і вийшло, що, «хто ходить напростець — той дома не ночує».
Уважно приглядаючись до місцевости, Данко старався вгадати, кудою найкраще буде йти, щоб дійти до тих каменів, де він убив сукурі. Звідтам уже вернувся б і з зав’язаними очима, як казав колись Коарасіаба. Але, на жаль, все було таке незнайоме, що він з трудом пізнавав навіть ті сліди, які зробив учора пополудні. Хлопця це дратувало, а одночасно він мугикав:
«Я від баби утік,.
Я від діда утік,
Я від зайчика втік»...
— Тьфу! — вилаявся вголос. — Що це ця дурна пісня переслідує мене й переслідує?! Та так збожеволіти можна!.. Господи, хоч би яка жива душа при мені була! Хоч би собака, чи кіт, то й то веселіше було б!..
При тих словах кинув поглядом на дерево і побачив знову мавпу.
— Фрузя! — зрадів хлопець. — То ти йдеш за мною і підглядаєш?!
Мавпа, здавалося, тільки того й чекала. Вона завищала, показала язика і почала виробляти такі карколомні акробатичні штуки, що Данкові стало страшно за її дитину.
Щоб перевірити, чи мавпа, показуючи язика робить це свідомо, чи ні, Данко виломав галузку і вдарив себе кілька разів по нозі.
— Ану, Фрузя, зроби й ти так, — сказав до неї.
Мавпа перехилила голову, уважно слідкуючи за тим, що робить Данко, але зараз же й собі виламала галузку і стала нею шмагати себе по задніх руках. Данко кинув галузку геть — і мавпа зробила точнісінько так саме. Нарешті Данко показав язика — і Фрузя, ніби люстро, повторила те саме. Хлопець не витримав і зареготав на цілі груди — мавпа, не гаючись, почала і собі реготати. Щоправда, регіт її був беззвучий, але по всьому було видно, що їй ні трохи не менше смішно, як Данкові.
Мавпенятко, натомість, сиділо смирно і, видимо, було страшно засоромлене легковажною поведінкою матері, котра вступила в такі відважні жарти з незнайомою мавпоподібною потворою.
Насміявшись до болю в боках, Данко махнув рукою і пішов далі. Фрузя також махнула рукою і перескочила вперед на сусіднє дерево.
Цілий день мавпа йшла поруч Данка по верхів’ях дерев і смішила та розраджувала його своїми смішними штуками. Інколи вона десь зникла. Але досить було хлопцеві гукнути: «Фрузя!» — як вона з’являлася і показувала йому язика. Коли хлопець зупинявся, щоб напитися води, чи перев’язати відірвану підошву чобота, — Фрузя появлялася на найближчому коло нього дереві і уважно дивилася на хлопця, перехиливши набік свою кумедну головку. Трохи, правда, налякало її розложене в обід вогнище, на якому Данко пік зловлену на спис рибу. Але й це тривало недовго: Фрузя так насмілилася, що підійшла зовсім близько, зручно вмостилася на гілляці високого дерева і з крайнім зачудованням та страхом придивлялася до вогню.
Цей день, як і попередні, скінчився нічим. Сонце почало хилитися до заходу, і розчарований та пригноблений Данко почав готуватися до ночі. Пропалювання землі і заготівля палива на всю ніч вимагали багато праці, і до них треба було братися завчасу. Отож Данко, вибравши відповідне місце, поставив кошичок з вогнем, а сам зі списом в руці пішов до лісу по сушняк.
Якраз в тому місці ліс скраю не був густий, не росли поміж ним корчі, й не валялися по землі гілляки, як це звичайно бувало. Тому Данкові довелося в пошуках палива заглибитися на пару десятків кроків вглиб. Він ішов, пильно приглядаючись довкруги і стараючись не робити найменшого шуму, аж поки не знайшов невеликого всохлого деревця, що так і засохло на пні, заглушене високими, густими сусідами.
Хлопець хотів уже взятися ламати деревце при корені, як раптом вгорі, кілька кроків далі розітнувся болісний, одчайдушний вереск. Данко глянув вгору і побачив тільки мелькаючі хвости, лапи і голову, що злилися в один перістий клубок. І в тій же секунді зрозумів, що Фрузине мавпеня опинилося в лабетах пуми[43], а Фрузя відважно кидалася на хижака, стараючись видерти свою дитину з його кігтів.