Було вже зовсім темно, і сидіти в корчах не належало до великої приємности. Спина почала боліти й свербіти з подвійною силою, а Данко вже боявся, що по воду сьогодні більше ніхто не прийде. Однак помилявся. Через якийсь час знову вийшла з воріт частоколу групка людей і пішла в сторону джерела.
Данко страшно хвилювався і старався собі якнайдокладніше пригадати всі науки Коарасіаби, що стосувалися до такого випадку.
Жінки й чоловіки йшли тихенько, але скоро, і за яку хвилину часу наблизились до корчів, де сидів Данко. Тоді хлопець озброївся у всю свою відвагу і обізвався півголосом:
— Тут є Данко Сокіл — приятель Соняшного Волоса. Я прийшов до Квітки — матері молодого морубішаби та до її брата Жібої.
При перших словах вся група стала, як врита в землю, а в жінок повипадали з рук коновки. Чоловіки ж сахнулися назад і понаставляли списи. Але це було тільки одну секунду. Потім жінки з диким виттям погнали до оселі, а чоловіки нерішучо почали переминатися з ноги на ногу.
— Чого ж ми полякалися? — врешті обізвався якийсь голос. — Гість робить так, як велить закон.
— Гість?! — обізвалися другі. — У нас ніколи не буває гостей!
— Так, гостей у нас не буває, а тому цього першого гостя мусимо зустріти з пошаною. Закон є законом! — сказав перший голос. — Повтори своє ім’я, чужинце, і не бійся нас.
— Я є Данко. Данко Сокіл — приятель Соняшного Волоса.
— Чекай тут! — наказав голос.
Ґваянці бігом побігли до оселі, а Данко лишився сам. Помимо того, що справа обернулася в щасливий бік і йому лишилося вже небагато до осягнення мети, хвилювався чомусь страшно. А спина, ніби завзялася, пекла і боліла так, що хлопець аж зубами скрипів.
— Господи, хоч би вже скоріше це все скінчилося! — стогнав він. — Я вже не витримаю довше!.. І де це вони поділися, що так довго не приходять?..
Він горів з нетерплячки, пильно вдивляючись в бік оселі, де зчинився рух і гамір.
— Ну, слава Богу! Здається, вже йдуть... Ох!!! — крикнув раптом, почувши, як щось волохате буцнуло його головою в обличчя і обхопило за шию. — То ти, Фрузю??! Бодай же тебе, як ти мене злякала!.. Де ж ти була, волоцюго, га?..
Фрузя, звичайно, не могла нічого відповісти, лиш лащилася коло хлопця і з радости кілька разів лизнула його в ніс.
— О, моя добра мавпочко!.. — гладив її Данко. — Я знову забув про тебе. Чекай, тепер уже не забуватиму. Ось зараз прийдуть по нас, і ми вже будемо в безпеці. Я тепер тебе не покину...
Від оселі зближалися люди.
— Чужинце, — пролунав з темноти знайомий голос, — хоробрий Жібоя і його сестра — славна Квітка чекають тебе. Ходи з нами!
— Я йду, — відгукнувся Данко, вилазячи з корчів. — Зі мною мавпа. Не бійтеся її не робіть їй кривди.
Хоч було темно, індіяни побачили на Данкові одежу, і це їх знову насторожило. Але звичай забороняє щось розпитувати гостя так довго, поки він сам не розкаже про себе всього, що має казати. І ґваянці, мовчки обступивши Данка, попровадили його до оселі.
Минули сторожі біля входу за частокіл, при чому вартові дуже пильно придивлялися до дивних гостей, минули кілька ок і нарешті зупинилися. Тут показали Данкові рукою на вхід, а самі лишилися на дворі.
З тремтінням серця хлопець зігнувся і вступив до індіянського житла, що було освітлене тільки полум’ям багаття. Не говорячи ні слова, приступив до вогнища і ліг горілиць на розстелені шкури, де вже лежав господар з обличчям, накритим шкірою з якогось звіря. Данко й собі накрив обличчя носовою хустинкою і крізь щілину поглядав на те, що робить Іботіра. А Іботіра, з трудом окриваючи цікавість і збентеження на обличчі, спішно вешталась коло вогнища, готуючи прийняття. Її кремезне, мускулисте тіло вилискувалось проти вогню і здавалося вилитим з поливаної глини. В спритних жилавих руках робота горіла, і незабаром над вогнищем повисли великі кусники м’яса.
Данко відхилив хустинку і глянув у другий бік. Тут помітив хлопця, що злегка гойдався на гамаку і також з цікавістю зиркав на гостя.
«Коема!» — догадався Данко.
Ситуація була дивно-комічна: ось їх тут є четверо, і у всіх сверблять язики з нетерпелячки, а одночасно вони всі мовчать і чекають, поки гість не наїсться і не нап’ється. Бо щойно тоді можна буде почати розмову.