— Щоб бути комусь вдячним, зовсім не треба знати ім'я людини. Я певен, що я потрібний. Ти вважаєш себе успішною жінкою, а я ось що тобі скажу. Всі твої гроші, двоповерховий будинок і три машини в гаражі — це лише видимість успіху. Єдиний успіх у твоєму житті — Вася, але ти цього так і не зрозуміла.
Тетяна хотіла відповісти, але натомість заверещала і ракетою злетіла на стілець. З-під столу показалася морда невідомої рептилії, а потім виповзла істота, схожа на динозавра, схрещеного з кажаном.
— Це що таке?! — закричала Тетяна.
— Липоччин вихованець. Не бійся, він дуже ласкавий і не кусається, — запевнив її Никанор Іванович.
— Ви-ви-хованець? — від потрясіння Тетяна почала заїкатися. — Забери звідси цю гидоту!
— По-перше, діти його люблять. Зовсім непогано мати домашню тварину. Це привчає дітей про когось піклуватися. А по-друге, це дуже рідкісний вид варана. Я такого не знайшов у жодній енциклопедії.
Він звернувся до дракончика:
— Феліциусе, піди-но посидь у своєму кошику, поки ми поговоримо.
Рептилія слухняно почимчикувала до котячого кошика, де їй обладнали лежанку.
— Ось бачиш, це на диво розумна істота. Іноді мені здається, що він розуміє кожне слово.
— Я рада, що в цьому домі є бодай одна розумна істота, — сердито сказала Тетяна.
Зустріч із сином радості теж не дала. Вася виріс і зовсім відбився від рук. Як вона і побоювалася, дід заморочив онукові голову винахідництвом. У нього лише проекти були і на думці, і на язиці.
Вася не підозрював, що чим більше він намагається справити на маму враження, тим дужче вона стверджується в думці, що сина треба рятувати.
— З винаходами все ясно. А як справи з навчанням? — не вислухавши до кінця розповідь про використання реактивних присадок, поцікавилася вона.
— Нормально, — ухильно відповів Вася.
— Чим можеш похвалитися? — допитувалася мама.
Вася гарячково міркував, але хвалитися було абсолютно нічим. І раптом він пригадав.
— Я останнім часом посилено займався спортом. Наш фізрук сказав, що я феномен.
— Молодець! Сподіваюся, з математикою та іншими предметами у тебе теж усе гаразд?
Мама сподівалася марно, але сказати їй про це в день приїзду було б жорстоко. Прийнявши його мовчанку за позитивну відповідь, Тетяна посміхнулася:
— Я обов'язково сходжу до тебе в школу.
Її намір укинув Васю в глибоку депресію.
Увечері, коли гостя з Америки пішла до готелю і в домі запанував звичний спокій, Вася поскаржився Липочці:
— Розуму не доберу, що робити! Мама думає, у мене самі п'ятірки. Що я їй покажу?
— Не хвилюйся. Все якось уладнається, — заспокоїла його юна чаклунка.
Вона знала вірний засіб від двійок. Наступний запис у Щоденнику Бажань говорив: «Хочу, щоб завтра Васі всі ставили п'ятірки».
Щоденник Бажань виявив свою могутність на першому ж уроці. На літературі перестали торочити про героїв Давньої Греції і перейшли до фольклору.
Кіра Миколаївна говорила:
— Прислів'я — це думка, вироблена мудрістю народу. У кожному прислів'ї є пряме значення і переносне. Візьмімо, наприклад, приказку: від яблуні — яблучка, від сосни — шишки. Пряме значення — на яблуні ростуть яблука…
Васькові думки літали десь далеко. Він міркував, чи варто показувати мамі надувну подушку? Він винайшов її ще минулого місяця. Принцип дії полягав у тому, що, як тільки на неї сідали, під вагою спрацьовував клапан, і подушка надувалася. Правда, під час минулого випробування вона надулася так різко, що дід мало не впав із стільця.
— А яке переносне значення? — запитала літераторка.
— Від осики не буває апельсинки, — сказала Стася Севастьянова.
— Це інша приказка, вже сучасна. Хоча дуже схожа за значенням, — кивнула вчителька. — А переносне значення в тому, що справа, в результаті якої має виникнути один результат…
Кіра Миколаївна мала дивовижний дар наганяти на учнів сон. Вася знову втратив нитку розповіді. Він почав міркувати над тим, як удосконалити подушку, коли раптом почув своє прізвище.
— Послухаймо, що нам скаже Єрмолаєв?
Єрмолаєв мовчав, як стіна. Він не знав, що від нього хочуть почути.
— Прислів'я, — гучним шепотом підказав Марат.
— Важко в лікуванні, легко в труні,— бездумно випалив Вася перше, що спало на думку.
Лише, коли клас зайшовся реготом, він зрозумів, що бовкнув дурницю.