«Треба шукати гнома,— вирішив Нільс. — Може, він просто пожартував? Знайду його й помирюся!»
Нільс зіскочив на підлогу й заходився шукати. Він зазирнув за крісло, під шафу, під канапу, заповз навіть у мишачу нірку — тепер йому це було не важко зробити, — проте гнома ніде не знайшов.
Хлопчик плакав, обіцяв, що більше нікому не скаже поганого слова, ніколи не скривдить жодної тварини. Аби тільки знову стати людиною, він буде добрий і слухняний. Та хоч що він казав, нічого не допомагало.
Раптом Нільс згадав, як мама розповідала, ніби гноми полюбляють жити в стайні, й надумав пошукати ще біля корів. На щастя, двері стояли відчинені, а то хлопцеві тепер годі було б дотягнутися до клямки.
Нільс вибіг у сіни. Де ж його дерев’яні капці? Адже, як водиться в шведських селах, він залишив їх у сінях, а в кімнаті сидів у самих тільки шкарпетках. І що робитиме він з
тими великими важкими шкарбунами, коли він такий маленький? Та враз Нільс помітив біля порога пару маленьких кап-чиків. Тоді він засмутився ще дужче.
«Виходить, гном не забув зачарувати і моє взуття, — подумав він. — Отож не скоро я позбудуся лиха».
На старій дубовій дошці, що лежала перед сінешніми дверима, вистрибував горобець. Побачивши хлопчика, він загукав:
— Цвірінь! Цвірінь! Гляньте лишень на Нільса, гусячого пастуха! Гляньте на крихітку Нільса Гольгерсона!
Тоді гуси та кури й собі повернули до хлопчика голови і зняли галас.
— Ку-курі-ку! — заспівав півень. — Так йому й треба! Він скуб мене за гребінь! Ку-курі-ку!
— Так йому й треба! Так йому й треба! — підхопили кури.
А гуси підійшли ближче і, витягаючи голови, питали:
— Хто це зробив? Хто це зробив?
Але найдивовижніше було те, що Нільс розумів їхню мову. Він так розгубився, щло не міг і кроку ступити, тільки стояв на порозі, слухав і думав:
«Це, певно, через те, що я став гномом. Саме тому я й розумію їх».
Однак хлопчик не міг довго терпіти, щоб кури тішилися з його нещастя. Він шпурнув у них камінцем і крикнув:
— Ану цитьте, а то я вам дам!
Проте Нільс забув, що тепер він став маленький і кури вже не бояться його. І справді, вони відразу накинулись на нього, почали дзьобати й закричали ще дужче:
— Рак йому й треба! Так йому й треба!
Нільс спробував утекти від курей, але вони бігли за ним
слідом і правили своєї.
Кури, певне, не дали б малому спокою, якби на подвір’ї не з’явилася кішка. Побачивши її, вони одразу стихли і, ніби нічого й не сталося, почали далі порпатися в землі.
- Нільс кинувся до кішки.
— Люба кицю, — мовив він, — ти знаєш на нашому под-вір’ї всі закутки й нірки. Будь така ласкава і скажи мені, де я можу знайти гнома?
Кішка відповіла не зразу. Вона сіла, згорнула хвоста гарним кільцем навколо передніх лап і поглянула на .хлопчика.
Це була велика чорна кішка з білою латочкою на грудях і гладенькою шерстю, що аж вилискувала на сонці. На вигляд кішка здавалась дуже лагідною, навіть кігті втягнула в м’якенькі лапи і примружила сірі очі з вузенькою щілинкою посередині.
— Звісно, я знаю, де живе гном, — по хвилі мовила вона солодким голоском. — Але ще не відомо, чи я захочу тобі сказати.
— Люба кицю, ти ж повинна мені допомогти! Хіба ти не бачиш, що гном зачарував мене?
Кішка ледь розплющила очі. В них блимнув зелений лихий вогник, однак відповіла вона так само лагідно:
— За що ж мені помагати тобі, га? Може, за те, що ти смикав мене за хвоста?
Нільс розсердився. Він забув, який він тепер малий і безсилий.
— Я ще й зараз можу смикнути тебе, як будеш така розумна! — крикнув він і кинувся до кішки.
І враз кішка змінилася. Шерсть у неї наїжачилась, спина вигнулась, із пухнатих лапок висунулися гострі кігті, а широко розплющені очі запалали червоним вогнем. Нільсові навіть здалося, що перед ним якийсь небачений звір. Однак він не втік, а ступив ще крок уперед. Раптом кішка стрибнула на нього, звалила на землю, наступила передніми лапами на груди й роззявила пащу.
Хлопчик відчув, як кіщині пазури впиваються йому в тіло, а гострі зуби кусають шию.
— Рятуйте! Рятуйте! — щосили заверещав він тоненьким голоском.
Однак ніхто не прийшов на допомогу, і Нільс подумав, що тут йому й смерть.
Та враз кішка сховала пазури і випустила Нільса з лап.
— Поки що досить, — мовила вона. — Я пускаю тебе задля твоєї матері — вона добра жінка і завжди годує мене молоком. Я лише хотіла показати тобі, хто з нас дужчий.