Сказавши це, кішка повернулась і пішла собі, тихенько муркочучи, знову лагідна й спокійна.
Нільсові було так соромно, що він чимдуж гайнув до стайні, ні на кого не озираючись.
У стайні було всього три корови, та, побачивши хлопця, вони так заревіли, що можна було подумати, ніби там їх цілих тридцять.
— Му! Му! Добре, що є на світі справедливість! — мукала одна.
— Му! Му! Еге ж! Таки є! — вторували інші дві.
Хлопчик хотів спитати їх про гнома, та де там: корови зчинили таке риковище, ніби до стайні забіг чужий собака, — били ногами, дзвеніли ланцюгами і замахувалися рогами.
— Ану підійди лишень, — казала одна, — я так тебе хви-цну, що довіку пам’ятатимеш!
— Ходи ближче, — погрожувала друга. — Скуштуєш моїх рогів. Я тобі нагадаю, як ти пустив мені у вухо осу!
— Ну, чого стоїш? Я хочу віддячити тобі за те, що ти лупцював мене дерев’яними капцями! — гримала третя.
Нільс хотів сказати коровам, що він шкодує за свої вчинки і надалі буде чемний, хай тільки вони скажуть йому, де знайти гнома. Але корови і слухати його не хотіли. Хлопчик злякався, що котрась таки скине ланцюга і справді буцне його рогом, тому швиденько вийшов із стайні.
Тепер він переконався, що ніхто в дворі не хоче йому допомогти шукати гнома. Та гном, певне, й не зняв би чари, якби Нільс і знайшов його.
Хлопчик видряпався на кам’яну огорожу, зарослу ожиною й терном, яка оточувала їхню садибу, сів і почав думати, що йому тепер робити. Батько й мати прийдуть додому і будуть страшенно вражені. То буде диво на всю околицю. І старі, й малі з’їдуться поглянути на нього. А може, ще батьки виставлятимуть його на ярмарку?
Ні, про таке навіть страшно подумати! Краще хай би його взагалі більше ніхто не побачив.
О, який же він нещасний! У цілому світі немає хлопця нещаснішого за нього. Адже він уже не людина, а якась химера.
Нільс окинув оком рідну оселю. Маленька побілена хатка, ніби прибита до землі стрімким величезним дахом, маленька стайня і городу стільки, що на ньому ледве можна обернути конем. Але тепер усе це стало для нього аж надто велике. Адже віднині за домівку йому могла правити хіба що нірка в коморі. Нільс сидів зажурений: йому здавалося, що більше він ніколи не стане великий.
А погода була чудова. Навколо дзюрчала вода, розпукувались бруньки, цвірінькали горобці. В блакитному небі чорніли табуни перелітних птахів, що поверталися з вирію. їх було багато, але хлопчик упізнав тільки диких гусей, що летіли ключами.
Гуси летіли ключ за ключем високо-високо, але все одно хлопчик чув, як вони кричали:
— Ми летимо в Лапландію! Ми летимо в Лапландію!
Помітивши домашніх гусей, що статечно походжали подвір’ям, вони спускалися нижче й гукали:
— Летіть з нами! Летіть з нами! Ми спішимо в Лапландію!
Домашні гуси витягали голови й пильно дослухалися. З кожним новим ключем вони дедалі більше хвилювалися, лопотіли крильми, пробували злетіти. Однак стара гуска бігала навколо них і лементувала:
— Геть подуріли! Геть подуріли! Летіти на голод і холод! — і, задерши голову, відповідала диким гусям: — Нам і тут добре! Нам і тут добре!
Клич диких гусей найбільше схвилював молодого гусака Мортена. Коли надлетів новий табун, він закричав:
— Пождіть! Я лечу з вами! Я лечу з вами!
Гусак розправив крила, підлетів, однак з незвички знову впав на землю.
Дикі гуси, певно, почули його, бо повільно завернули на-зад поглянути, чи він справді летить.
— Чекайте! Чекайте! — гусак знову спробував знятися.
Нільс сидів на огорожі і все це бачив і чув.
Таж Мортен найбільший їхній гусак! Тато й мама дуже жалкуватимуть, якщо він полетить.
І, зовсім забувши про те, що він малий та безсилий, хлоп-чик стрибнув з огорожі, кинувся межи гуси і схопив Моотен за шию.
— Стривай, не лети! Не лети, чуєш?
Але саме цієї миті Мортен збагнув, як йому треба відри-ватись від землі. Він не звернув на хлопця уваги, а разом ним знявся в повітря.
Гусак злетів так раптово, що в Нільса запаморочилася го-лова. Поки він зрозумів, що все одно не втримає гусака, вони були вже високо в небі, і якби Нільс відпустив тепер гусаков шию, то напевне впав би додолу й розбився.
Єдине, що він міг зробити, це видертися Мортенові верхи на спину. Але втриматись на гладенькому пір’ї теж було не легко. Хлопчикові довелось міцно вхопитися обома руками за пір’їни, щоб не полетіти вниз.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ВЕРХИ НА ГУСАКОВІ 1
Нільс довго не міг отямитись. У вухах йому свистів вітер, біля нього лопотіли крильми й гелготали тринадцятеро гусей. Хлопчик не знав, низько вони летять чи високо і в якому напрямку.