— Не думаю, щоб їй було шкода гусака, якби вона знала, що він полетів сам. Але ж мати гадала, що то ти, тікаючи з дому, прихопив гусака з собою. А це її дуже засмутило.
— Як, невже мама подумала, що я вкрав гусака! -— здивувався хлопчик.
— Авжеж. Воно ж так виходило.
— Це правда, — зітхнув хлопчик і повернувся до дверей.
Та не встиг він переступити порога, як почув голоси. На
подвір’я зайшли батько й мати. Було відразу видно, що їх долає журба. В матері на обличчі стало більше зморщок, а батько зовсім посивів.
— Ох, — зітхнув батько. — Продамо хату, переїдемо звідси, то, може, тоді нам стане «легше.
— Та мені не жалко хати, але ж часом хлопець ще повернеться — голодний, обдертий. Куди ж він дінеться? — озвалась мати.
— А ми попросимо тих людей, що тут мешкатимуть, аби вони прийняли хлопця і передали йому, що ми чекаємо на нього і не дорікатимем йому ніколи ані словом, — мовив батько. Правда ж, стара?
— Еге ж, правда. Аби тільки він повернувся, щоб я знала, що він не голодує і не мерзне десь на дорогах.
Тато й мама зайшли до хати, і Нільс далі не чув їхньої розмови. Він був такий зворушений, що в нього аж сльози
виступили на очах. Он як батьки люблять його! А як жаліють, що він десь волочиться дорогами!
«Але все-таки їм буде ще важче, коли вони побачать, який я став маленький», — подумав він.
Хлопчик уже хотів вийти із стайні, як зненацька на подвір’ї з’явилися ще одні гості. Це був Мортен із своєю гускою й гусятами. Він не міг утриматись, щоб, бувши так близько від господи, де жив колись свійським гусаком, не зайти її перевідати. Мортен став серед подвір’я і сповага почав розказувати своїй родині, як йому тут гарно жилося. Він поводив гуску й гусят по двору, потім заглянув до стайні. Нільс миттю сховався, щоб Мортен його не побачив.
— Зайдіть сюди на хвилинку! — сказав Мортен. — Не бійтеся, тут людей немає.
Гусята переступили поріг і стали оглядати куток, у якому жив раніше їхній батько.
— Ось бачите, тут я спав, а туди, у коритце, господиня насипала мені вівса. Гляньте ж бо! Там і досі є трохи зерна. Ходіть покуштуйте!
Мортен підбіг до коритця й заходився їсти овес. Проте гуска не поділяла його радості і тривожно оглядалася навкруги.
— Краще ходімо звідси, — мовила вона.
-— Ще кілька зернинок! — озвався Мортен.
Раптом гуси скрикнули й кинулись до виходу. Та було вже пізно. Це Нільсова мати зайшла до стайні і, побачивши гусей, зачинила двері.
— Ходи-но сюди, старий, глянь, кого я спіймала, — гукнула мати батькові. — Виходить, наш Мортен мандрував на північ з дикими гусьми, а тепер повернувся з цілим виводком! Я їх усіх зачинила в стайні!
— От добре, — зрадів батько. — А найкраще те, що наш син не ‘злодій, бо ж він не вкрав гусака, коли тікав з дому!
— І справді. Та нічого не вдієш: доведеться порізати гусей сьогодні ж увечері. Завтра ярмарок, то, може, ми їх продамо, — сказала мати.
— Ні, стара, гріх різати гусака, коли він повернувся додому, та ще й з таким приплодом! — мовив батько.
— Якби інший час, то я б залишила його. А.так, коли ми самі хочемо покидати хату, куди нам діти ще й гусей?
— Та це правда, — зітхнув батько й замовк.
— Поможи мені занести їх до хати, — по хвилі сказала мати.
Вони спіймали Мортена, гуску та гусят і додалися до хати.
— Нільсе, рятуй! — закричав гусак.
Він завжди кликав на допомогу хлопчика, коли йому загрожувала небезпека, тож і тепер гукнув, хоч навіть гадки не мав, що хлопчик є десь поблизу.
Нільс чув його крик, але не кинувся відразу на порятунок. 1 не тому, що захотів гусакової смерті, аби стати людиною. Ні, таке йому й на думку не спадало. Він боявся датися на очі батькам.
«Адже як вони побачать мене такого, їм буде ще важче, ніж досі», — думав він.
Проте як за гусьми зачинилися двері, хлопчик більше не вагався. Він кинувся до хати, перескочив через поріг і зупинився в сінях. Там він за звичкою скинув свої дерев’яні капці і підбіг до хатніх дверей. Тепер він думав тільки про Моргена. Адже Мортен був його найкращий друг! Нільс згадав, як вони вдвох ночували на замерзлих озерах, як летіли над бурхливим морем, як стереглися хижаків, і цю мить він був ладен сам накласти головою, аби тільки Мортен лишився живий. Не роздумуючи більше, він постукав у двері.
— Там хтось стукає, — сказав батько і відчинив двері.
— Мамо, не ріжте Мортена! — закричав Нільс.