«Не приходь завтра на Відплиття. Тебе там не чекають».
Вона знову і знову прослухувала повідомлення — перші слова, які луною відбивалися в її мовчазній свідомості.
Її мати, яка спала поруч, не прокинулася, коли Брайс тихим фейським поступом вийшла з номера, спустилася службовим ліфтом і вислизнула крізь нестережені задні двері у провулок. Вона не виходила з номера шість днів — просиділа, втупившись порожнім поглядом у квіткові шпалери готелю. І ось тепер, із сьомою зорею… Лише для цього вона і вийшла. Лише для цього пригадувала, як рухатися, як говорити.
Відплиття Даніки почнеться на світанку, а за ним — Відплиття інших членів зграї. І Брайс не буде поруч. Навіть якби вовки не заборонили їй приходити, вона би цього не витримала. Дивитися, як від пристані відштовхують чорний човен із тим, що залишилося від Даніки, як судять її душу, визнаючи її гідною чи негідною зійти на священний острів по той бік річки.
Тут панувала сама тиша. Тиша і туман.
Можливо, це і є смерть? Тиша і туман?
Брайс провела язиком по сухих, потрісканих губах. Вона не пам’ятала, коли востаннє щось пила. Коли їла. Пам’ятала лише матір, яка вмовляла її зробити ковток води.
Світло згасло всередині неї. Його загасили.
З тим самим успіхом вона могла дивитися у себе: Темрява. Тиша. Туман.
Брайс підняла голову і глянула на різьблену кістяну браму, витесану з ребер давно померлого левіафана, який водився у морських глибинах Півночі. Клуби туману ставали щільнішими, температура падала — як сповіщення про прибуття чогось древнього і жахливого.
Брайс і далі стояла навколішках. Схилила голову.
Її не чекали на Відплитті. Тому вона прийшла сюди, щоб попрощатися. Щоб віддати Даніці останню шану.
З’явився той, хто водився у тумані, і навіть річка за спиною Брайс затремтіла.
Брайс розплющила очі. І повільно підвела погляд.
Частина друга
ЗАПАДИНА
8
ДВАДЦЯТЬ ДВА МІСЯЦІ ПО ТОМУ
Брайс Квінлан вивалилася з туалету в «Білому Вороні», за нею вивалився перевертень. Лев тикався носом у її шию і тримав її за талію своїми широкими руками.
Це був найкращий секс, який вона мала за останні три місяці.
А може, й довше. Можливо, вона з ним ще побавиться.
А може, варто спочатку дізнатися його ім’я. Хоча це не мало значення. Її зустріч мала відбутися у віп-барі на іншому боці клубу за… от лайно. Уже зараз.
Ритм музики, відбиваючись від різьблених колон, відгукувався в кістках Брайс невгамовним закликом, який вона ігнорувала і заперечувала. Як і кожного дня впродовж останніх двох років.
— Потанцюймо, — прогримів їй у вухо золотогривий лев, схопивши її за руку і потягнувши до переповненого древнього кам’яного танцмайданчика.
Брайс уперлася ногами в підлогу, наскільки їй дозволяли її туфлі на десятисантиметрових підборах.
— Ні, дякую. У мене ділова зустріч, — це була правда, хоча вона все одно йому відмовила би.
Кутик лев’ячого рота смикнувся, коли він обвів поглядом її до неможливого коротку чорну сукню і голі ноги, які лише мить тому обвивали його за талію. Помилуй її Урд, його вилиці були просто нереальні. Як і його золоті очі, які зараз звузилися від здивування.
— Ти ходиш на ділові зустрічі в такому вигляді?
Так, Брайс ходила, коли клієнти її начальниці наполягали на зустрічі у нейтральному місці, як-от «Ворон», побоюючись камер і заклинань, якими Джесіба нашпигувала галерею.
Брайс ніколи б не прийшла сюди — вона взагалі рідко сюди приходила — з власної волі. Вона потягувала була газовану мінералку, сидячи за стійкою звичайного бару, а не віпівського, розташованого на окремій платформі над підлогою, коли до неї підійшов цей лев зі своєю невимушеною усмішкою і широкими плечима. Брайс так потрібно було скинути напругу, що наростала з кожною хвилиною перебування у клубі, що вона, ледве встигнувши допити склянку, потягнула його до туалету. Він, зі свого боку, був страшенно радий їй прислужитися.
Брайс сказала леву:
— Дякую за скачку, — хай як би тебе звали.
Він не одразу зрозумів, що про серйозну зустріч вона говорила серйозно. Його засмаглі щоки зашарілися і він випалив:
— Я не можу тобі заплатити.
Тепер Брайс не зрозуміла, що він сказав. А тоді закинула голову назад і зареготала.
Просто чудесно: він подумав, що вона — одна з повій, які працювали на Різо. Священна проституція, як колись пояснив Різо: оскільки клуб був закладений на руїнах храму насолоди, його обов’язком було продовжувати традиції.