Молоде подружжя щасливо жило в Малькольм-Каслі серед чудової дикої природи гірської Шотландії. Вони гуляли під тінистим плетивом дубових і кленових алей, берегами озер, де колись звучали піброкси[11], спускалися в дикі ущелини, де вікові руїни відали про історію Шотландії.
Одного дня вони заглиблювалися в гущавину березових і хвойних лісів, що здіймалися над безкраїми вересовими лугами, наступного – підіймалися на круті вершини Бенломона або скакали пустельними долинами, милуючись цим поетичним краєм, який досі називають «краєм Роб-Роя», захоплюючись уславленими місцями, які так натхненно оспівав Вальтер Скотт. Вечорами, коли на горизонті запалювався «Ліхтар Мак-Фарлана», себто місяць, вони прогулювалися вздовж старовинного кільця галереї, що зубчастими стінами оперізувала замок Малькольм. Там, задумливі, самотні, ніби забуті всім світом, вони сиділи у цілковитій тиші на каменях, освітлені блідим місячним сяйвом, а нічний морок поволі оповивав темні гори. Вони сиділи довго, заглиблені у те величне захоплення, в ту духовну близькість, таємницю яких відають лише люблячі серця.
Пролетіли перші місяці шлюбу. Та лорд Гленарван не забував, що його дружина – дочка видатного мандрівника. Йому здавалося, що Гелена успадкувала батькову пристрасть до подорожей, і він мав рацію. Він збудував «Дункан», яхту, яка мала перенести лорда і леді Гленарван у найчудовіші куточки земної кулі, до островів Архіпелагу, у води Середземного моря. Годі собі уявити радість Гелени, коли чоловік передав «Дункан» у її цілковите розпорядження. Справді, чи існує більше блаженство, ніж плисти із коханим уздовж прекрасних берегів Греції, провести медовий місяць поблизу казкових східних берегів!
Гленарван виїхав до Лондона. Та його поїздка стосувалася порятунку потерпілих у катастрофі, тому раптовий від’їзд чоловіка не засмучував Гелену. Вона лише нетерпляче чекала на нього. Телеграма, що її Гелена отримала наступного дня, сповістила про його швидке повернення, та ввечері надійшло повідомлення, що він затримається в Лондоні через певні ускладнення справ. Третього дня вона отримала новий лист, у якому лорд Гленарван не приховував свого невдоволення адміралтейством.
Леді Гелена дуже переживала за справу. Увечері, коли вона була сама в кімнаті, увійшов управитель замку Гальбер і запитав, чи не прийме вона дівчину і хлопчика, котрі запитують лорда Гленарвана.
– Вони тутешні? – запитала Гелена.
– Ні, – відповів управитель, – я їх не знаю. Вони їхали потягом до Баллоха, а звідти прийшли пішки до Люсса.
– Просіть їх до мене, Гальбере, – наказала леді Гелена.
Управитель вийшов. За кілька хвилин до Гелениної кімнати увійшли молоденька дівчина і хлопчик. Це були брат і сестра. Їхня схожість не залишала сумнівів у цьому. Сестрі було років шістнадцять. Її красиве, трохи стомлене обличчя, її очі, що, мабуть, пролили чимало сліз, її сумний, але рішучий вираз обличчя, бідний, але охайний одяг – усе викликало симпатію. Вона тримала за руку хлопчика років дванадцяти з упертим виразом обличчя. Видно було, що він вважає себе захисником сестри. Безперечно, кожному, хто наважився б не досить шанобливо поставитися до дівчини, довелося б мати справу із цим хлопчиськом.
Сестра, опинившись перед леді Геленою, трохи зніяковіла, але та звернулася до неї підбадьорливим тоном:
– Ви хотіли зі мною поговорити?
– Ні, – рішуче заявив хлопчик, – ми хотіли говорити з лордом Гленарваном.
– Вибачте йому, пані, – промовила дівчина, з докором зиркнувши на брата.
– Лорда Гленарвана зараз немає в замку, – пояснила леді Гелена, – але я його дружина, і якщо можу чимось зарадити…
– Ви леді Гленарван? – запитала дівчина.
– Так, міс.
– Дружина лорда Гленарвана з Малькольм-Касла, який помістив у газеті «Таймс» оголошення про катастрофу на «Британії»?
– Так, так! – швидко відповіла Гелена. – А ви…
– Я дочка капітана Гранта, а це мій брат.
– Міс Грант! Міс Грант! – вигукнула леді Гелена, обійнявши дівчину і цілуючи хлопчика в пухкі щоки.
– Люба пані, – схвильовано звернулася до Гелени міс Грант, – що вам відомо про аварію, якої зазнала «Британія»? Чи живий батько? Чи побачимо ми його колись? Скажіть, благаю вас!
– Люба дівчинко! Я не хочу тішити вас марними сподіваннями.