— Он вони! — почув він крик Рут. — Нагорі. Несіть драбини!
За мить у вікні з’явилося обличчя Біллі Вільямса. Невдовзі всі троє, похитуючись, відходили від будівлі. Старший інспектор обернувся й побачив, як обвалилася будівля. У небо здійнявся стовп яскраво-помаранчевих іскор і диму, а слідом за ним злетіла душа Сола Петрова.
Розділ тридцять другий
Наступного ранку вони прокинулися пізно. День був чарівним. Мороз ущух, падав рясний сніг, товстим шаром засипаючи машини, будинки та людей, які неквапливо займалися своїми справами. Зі свого номера Ґамаш побачив, як Пітер Морров насипав насіння в годівничку для птахів. Щойно чоловік відійшов, до годівниці злетілися чорноголові синички та блакитні сойки, а за ними примчали голодні білки та бурундуки. Біллі Вільямс розчищав ковзанку, утім, радше заради чистого сумління — позаду нього знову росли кучугури снігу. Емілі Лонґпре вигулювала Анрі. Дуже повільно. Здавалося, цього дня всі рухалися впівсили. «Дивно, — подумав Ґамаш, приймаючи душ і вдягаючи свої вельветові штани, водолазку і теплий пуловер, — село здається більш пригніченим через смерть невідомого фотографа, аніж через смерть Сісі».
Була десята ранку. До готелю вони повернулися о шостій тридцять. Ґамаш довго лежав у гарячій ванні, намагаючись ні про що не думати. Але одна фраза не давала йому спокою.
«Я того варта, справді варта! — казала Ніколь, захлинаючись плачем і хапаючись за нього. — Я того варта».
Ґамаш не розумів чому, але це змусило його замислитися.
Жан Ґі Бовуар швидко прийняв душ і, збуджений, пішов спати. Він почувався так, ніби щойно переміг у змаганні з тріатлону. Він замислився, чи почувалися коли-небудь так само гравці у керлінг. Фізично він був на межі. Змерзлий, знесилений. Але морально на підйомі. Вони втратили Петрова, але зайшли в будівлю, яка палала, і врятували Ніколь.
Рут Зардо прийняла ванну й попрямувала на кухню. Сидячи за пластиковим столом, вона попивала віскі й писала вірші:
Іветт Ніколь одразу пішла спати, брудна, смердюча, виснажена, проте з якимось новим відчуттям. Вона лежала в ліжку, безпечному й теплому.
Ґамаш урятував її. У буквальному сенсі. З вогню. Вона була не просто жива, вона була дуже щаслива. Нарешті хтось подбав про неї. І не хто-небудь, а старший інспектор.
Може, нарешті в неї є надія?
Ця думка зігріла й заколисала її, огорнуту обіцянкою приналежності, обіцянкою нарешті зайняти місце у вітальні. Вона розповіла Ґамашеві про дядька Сола.
— Навіщо ви туди пішли? — запитав він, коли вони грілися в автобусі, а старші волонтери роздавали бутерброди та гарячі напої.
— Щоб урятувати його, — відповіла вона, відчуваючи, як тоне в його очах, як їй хочеться скрутитися калачиком у нього на руках. Не як коханій, а як дитині. Яку люблять і захищають. Він урятував її. Заради неї він пройшов крізь вогонь. А тепер він запропонував їй те, чого вона прагнула все своє життя. Відчуття належності до спільноти. Він би не врятував її, якби вона була йому байдужа. — Ви сказали, що там фотограф. Я хотіла його врятувати.
Ґамаш відсьорбнув кави і продовжував дивитися на неї. Він дочекався, поки навколо нікого не залишилося, і стишив голос.
— Усе гаразд, Іветт. Ви можете мені все розповісти.
І вона розповіла. Він уважно слухав, жодного разу не перебив, не засміявся і навіть не усміхнувся. Часом його очі, здавалося, сповнювалися співчуттям.
Вона розповідала йому про те, що ніколи не виходило за стіни її бездоганного будинку. Вона розповіла йому про дурного дядька Сола з Чехословаччини, якого вигнали з поліції і який не зміг урятувати свою родину. Якби йому це вдалося, він би зміг попередити їх про заколот, захистити. Але він не зміг, не зробив цього і загинув. Вони всі загинули. Вони загинули через свою відокремленість від спільноти.
— Ви пішли туди, бо його звали Сол? — запитав Ґамаш, не насміхаючись, а бажаючи прояснити ситуацію.
Вона кивнула, навіть не відчуваючи потреби виправдовуватися, щось пояснювати чи когось звинувачувати. Старший інспектор відкинувся на спинку сидіння, дивлячись у вікно на будинок, який усе ще палав, на зусилля пожежників, які вже не намагалися врятувати його, а давали йому вигоріти вщент.