— Сісі де Пуатьє. Ти знала, що наша нова сусідка написала книжку?
— Господи, це означає, що вона написала більше книжок, ніж прочитала, — сказала Рут.
— Я взяв її онде. — Ґабрі показав на купу білих книжок у кошику для залишків від тиражів.
Рут презирливо пирхнула, але потім замовкла, усвідомивши, що, мабуть, не мине й кількох днів, як її невеличка колекція талановитих, вишуканих віршів приєднається до лайна Сісі в тій літературній труні.
Серед людей, які зібралися, були також Три Грації[20]з Трьох Сосен: Емілі Лонґпре, мініатюрна й елегантна, у вузькій спідниці та блузці, із шовковим шаликом на шиї; Кей Томпсон, найстарша з трьох подруг, зморщена, змарніла, схожа на картоплину, якій було понад дев’яносто років і від якої тхнуло скипидарною маззю для розтирання; і Беатріс Меєр, із рудим неслухняним волоссям і пухким тілом, погано прихованим під просторим бурштиновим каптаном і масивними прикрасами на шиї. Матінка Бі, як її називали, тримала в руках примірник книжки Сісі. Вона повернулася й глянула в бік Клари, лише на мить. Але цього було достатньо.
Матінка Бі, здавалося, була охоплена якоюсь емоцією, яку Клара не могла визначити. Лють? Страх? Якесь незвичайне хвилювання, у цьому Клара була впевнена. А потім усе зникло, натомість з’явилося мирне, веселе обличчя Матінки, рожеве, зморшкувате й відкрите.
— Ходімо до них. — Рут насилу підвелася на ноги й простягнула Ґабрі руку. — Тут нічого особливого не відбувається. Щойно набіжать неминучі орди шанувальників, спраглі великої поезії, я помчу назад до столу.
— Bonjour[21], люба!
Крихітна Емілі Лонґпре розцілувала Клару в обидві щоки. Узимку, коли більшість квебекців, закутані в шерсть і парки, були схожі на героїв мультфільмів, Емілі вдавалося мати водночас елегантний і привабливий вигляд. Її волосся було зі смаком пофарбоване у світло-каштановий колір і гарно вкладене, а одяг і макіяж видавалися витонченими й доречними. У свої вісімдесят два роки вона була однією з матріархинь села.
— Ти це бачила?
Олів’є простягнув Кларі книжку. На неї дивилася Сісі, жорстока й холодна.
«Віднайдіть спокій».
Клара подивилася на Матінку Бі. Тепер вона розуміла, чому Матінка була в такому стані.
— Послухайте це! — Ґабрі почав читати анотацію на звороті. — «Міс де Пуатьє офіційно оголосила феншуй справою минулого».
— Так і є, це ж давнє китайське вчення, — сказала Кей.
— «Натомість, — продовжував Ґабрі, — ця нова законодавиця дизайну подарувала нам значно багатшу, змістовнішу філософію, що буде наповнювати сенсом і по-справжньому прикрашати не тільки наші будинки, а й наші душі, кожну мить нашого життя, кожне наше рішення, кожен наш подих. Звільніть дорогу для лі біен, шляху світла».
— Що таке лі біен? — поцікавився Олів’є, не звертаючись ні до кого конкретно.
Кларі здалося, ніби вона побачила, як Матінка розтулила рота, а потім передумала.
— Матінко, ти щось хотіла сказати? — запитала Клара.
— Я? Ні, люба, я не знаю. А чому ти питаєш?
— Я подумала, що оскільки ти маєш центр йоги і медитації, то можеш бути знайомою з лі біен. — Клара намагалася говорити якнайм’якше.
— Я знайома з усіма духовними шляхами, — сказала Матінка Бі, трохи перебільшуючи, як здалося Кларі, — але не з цим.
Підтекст був зрозумілий.
— І все ж, — утрутився Габрі, — це дивний збіг, вам не здається?
— Що саме? — запитала Матінка.
Вона втягнула голову в плечі, хоча її голос і обличчя здавалися безтурботними.
— Що Сісі назвала свою книжку «Віднайдіть спокій». Це ж фактично назва твого центру медитації.
Запала тиша.
— А що таке? — запитав Габрі, уже зрозумівши, що наскочив на слизьке.
— То, найімовірніше, збіг, — рівним голосом промовила Емілі. — І, мабуть, данина тобі, та belle[22]. — Вона повернулася до Матінки, поклавши свою тонку кисть на пухку руку своєї подруги. — Вона живе в старому будинку Гедлі вже близько року і, без сумніву, надихається тим, що ти робиш. Це данина твоєму духові.
— І лайно, яке вона видала, напевне, смердючіше за твоє, — заспокоїла її Кей. — Це, мабуть, втішає. Я не очікувала, що таке можливо, — сказала вона Рут, яка із захопленням дивилася на свого кумира.
— Гарна зачіска. — Олів’є повернувся до Клари, сподіваючись зняти напругу.
— Дякую. — Клара провела руками по волоссю, від чого воно стало дибки, ніби вона щойно перелякалася.