Тепер замовкла Кей. Вона озирнулася, і її погляд упав на пухнасту плетену шапку. Вона простягнула руку й наділа її, а потім вичікувально подивилася на Ем. Усі затамували подих і не зводили очей з Кей, чекаючи, що вона скаже.
— Господи, жінко, кажи вже! — процідила Рут.
— О, так! — Кей, здавалося, щойно їх помітила. — Татко. На Соммі[25]. На чолі з Роулінсоном. Дурень. Я дуже багато читала про це. Мій батько був по груди в болоті й лайні, кінському та людському. їжа кишіла хробаками. Його шкіра гнила, уся вкрита виразками. Волосся й зуби випадали. Вони вже давно перестали битися за короля і країну й билися лише один за одного. Він любив своїх друзів. — Кей подивилася на Ем, потім на Матінку Бі. — Хлопців вишикували в шеренгу й наказали пригвинтити багнети. — Усі трохи нахилилися вперед. — Остання хвиля хлопців пройшла хвилиною раніше, і їх скосило. Вони чули крики й бачили сіпання частин тіл, які летіли назад в окоп. Настала їхня черга, мого батька та його друзів. Вони чекали наказу. Він знав, що помре. Він знав, що йому залишилося жити кілька хвилин.
Він знав, що має можливість сказати останнє слово. І знаєте, що кричали ті хлопці, піднімаючись нагору? — Здавалося, світ перестав обертатися, усі лише чекали на відповідь. — Вони хрестилися й кричали: «До біса Папу!».
Друзі, як один, відсахнулися, вражені тими словами й тією картиною. Кей повернулася до Клари, її ревматичні блакитні очі щось шукали.
— Чому?
Клара не розуміла, чому Кей сподівалася, що вона знає. Вона не знала. І їй вистачило мудрості промовчати. Кей опустила голову так, ніби її голова раптом стала занадто важкою, а в тонкій шиї утворилася глибока траншея, що пролягла до потилиці.
— Час іти, люба. Ти, мабуть, втомилася. — Ем поклала свою ніжну руку на руку Кей, Матінка Бі взяла її за іншу руку, і три літні жінки повільно вийшли з книгарні. Вони вирушили додому до Трьох Сосен.
— Нам теж час іти. Тебе підвезти? — запитала Мирна у Рут.
— Ні, я тут до самого кінця. Ви, пацюки, не переймайтеся. Просто залиште мене тут.
— Свята Рут серед язичників, — підпустив шпильку Ґабрі.
— Богоматір вічної поезії, — сказав Олів’є. — Ми залишимося з тобою.
— Жила-була жінка на ім’я Рут… — почав Ґабрі.
— …У неї був довжелезний зуб, — підхопив Олів’є.
— Ходімо, ходімо! — Мирна потягла Клару за собою, хоча Кларі було дуже цікаво, що вони придумали для рими до слова «зуб». Губ? Туб? Ні, мабуть, краще, якщо це буде справжнє слово. Бути поетом важче, ніж здається.
— Мені потрібно швиденько дещо зробити, — сказала Клара. — Це забере лише хвилину.
— Я візьму автівку й зустріну тебе на вулиці.
Мирна побігла по машину. Клара зайшла до маленької кав’ярні в «Огілві» і купила паніні та різдвяне печиво. Також вона взяла велику каву, а потім попрямувала до ескалатора.
Їй було шкода безхатька, через якого вона переступила, щоб потрапити в «Огілві». У неї закрадалася таємна підозра, що якби Бог колись прийшов на землю, він був би жебраком. А що як це був Він? Чи Вона? Без різниці. Якщо це був Бог, Клара мала глибоке, майже духовне відчуття, що вона влипла. Піднімаючись переповненим ескалатором, Клара помітила знайому постать, що спускалася. Сісі де Пуатье. І Сісі побачила її, Клара була в цьому впевнена.
Сісі де Пуатьє вхопилася за гумовий поручень ескалатора й дивилася на жінку, що ступила на сходинки. Клара Морров. Вдоволена, усміхнена, самовпевнена сільська жителька. Ця жінка завжди оточена друзями, завжди з тим красенем-чоловіком, якого вона виставляє напоказ, ніби те, що вона підчепила одного з монреальських Морров, було чимось більшим за вибрик природи. Клара наближалася з широко розплющеними очима, така щаслива, і Сісі відчувала, як у ній наростає злість.
Сісі вхопилася за поручень ще міцніше, намагаючись утриматись, щоб не перескочити гладеньку металеву перегородку й не кинутися на Клару. Вона зібрала всю свою лють, утворила з неї ракету і, якби груди її були гарматою, вона, як Ахав[26], вистрілила б у Клару своїм серцем.
Натомість вона зробила дещо, що здалося їй найкращим.
Звернувшись до чоловіка, що стояв поруч, вона сказала: «Мені дуже шкода, Дені, що ти вважаєш мистецтво Клари аматорським і банальним. То вона просто марнує свій час?».
Коли Клара проходила повз, Сісі із задоволенням побачила, як її самовпевнене, зарозуміле, потворне маленьке личко зморщилося. У яблучко! Сісі повернулася до спантеличеного незнайомця поруч із нею й усміхнулася, не особливо переймаючись, чи вважає він її божевільною.
25
Битва на Соммі — наступальна операція англо-французьких військ проти німецьких на Західному фронті Першої світової війни, на річці Сомма (Північна Франція). Битва тривала з 1 липня до 18 листопада 1916 року; ціною величезних втрат було відвойовано 240 км2.
26
Ракетомет, зброя з комп’ютерної відеогри.
Ахав — головний персонаж роману «Мобі Дік», китобій, одержимий ідеєю помсти білому киту, на ім’я Мобі Дік.