— Зелений колір — це серцева чакра, — пояснила Матінка.
— Я впевнена, що єпископ буде задоволений, — сказала Кей.
Напередодні Різдва до церкви Святого Томаса приходили цілими родинами — збуджені й утомлені діти, а також літні чоловіки та жінки, які ходили сюди все своє життя, сиділи на тій самій лаві та молилися тому самому Богові, хрестилися, одружувалися й ховали тих, кого любили. Декого вони так і не змогли поховати, натомість увіковічнили в маленькому вітражі, який встановили так, щоб його осяювали перші вранішні промені. Тепер непоховані марширували у світлі жовтих, блакитних і зелених кольорів, назавжди досконалі, назавжди вкарбовані у вічність. Під фігурами хлопчиків — героїв Першої світової війни були викарбувані їхні імена та слова «Вони були нашими дітьми».
Цієї ночі до церкви прийшли англіканці й католики, іудеї й атеїсти, а також люди, які вірили в щось невизначене й не обмежене лише релігією. Прийшли, тому що церква Святого Томаса на Святвечір був сповнена зеленню та світлом.
Але цього Різдва вона неочікувано сповнилася ще й найпрекраснішим співом.
«Усе спокійне», — співав голос, рятуючи загублену паству.
Клара обернулася, намагаючись знайти очима ту дитину. Багато хто також озирнувся, щоб побачити, хто ж їх веде. Навіть Ґабрі був змушений поступитися своїм місцем у несподіваній і не зовсім бажаній присутності божественного. Як сказав би Єйтс[33], ангел втомився від скиглення мертвих і обрав собі їхню жваву компанію.
Кларі раптом відкрилася дивовижна картина.
Там, ззаду, стояла Сісі де Пуатьє у пухнастому білому светрі чи то з кашеміру, чи то зі шкурок кошенят. Коло неї був її чоловік, рум’яний і мовчазний. А поруч із ним — повнотіла дитина в яскраво-рожевому сарафані без рукавів. Її тіло під пахвами випирало і звисало, а складки на талії робили завузьку сукню схожою на полуничне морозиво, що тане. Дівчинка мала гротескний вигляд.
Однак її обличчя було прекрасним. Клара бачила цю дитину раніше, але тільки здалеку, і вона завжди здавалася похмурою та нещасною. Проте тепер її обличчя дивилося на сяючі крокви й світилося, за досвідом Клари, блаженством.
«Усе яскраве», — лунав на кроквах чарівний голос Крі, а потім прослизнув під двері старої каплиці і затанцював разом зі сніжинками, що м’яко опускалися на землю, навколо припаркованих автомобілів і голих кленів. Слова старої колядки ковзали по замерзлому ставку, ховалися серед ялинок і проникали до кожної щасливої оселі у Трьох Соснах.
Після служби священник квапливо вийшов із церкви, бо запізнювався на Святвечір у сусідньому Клеґгорн Голті.
— Joyeux Noël![34] — промовив Пітер до Ґабрі, коли вони вийшли на ґанок перед церквою, збираючись прогулятися селом до будинку Емілі. — Яка чудова ніч!
— І яка прекрасна служба, — додала Клара, підійшовши до Пітера. — У дитини просто неймовірний голос!
— Непоганий, — визнав Ґабрі.
— Непоганий? — Матінка Бі нахилилася до них, Кей муфтою повисла на її руці з одного боку, а Емілі з другого. — Вона була незрівнянна. Я ніколи не чула такого голосу, а ви?
— Мені треба випити, — сказала Кей. — Коли ми їдемо?
— Просто зараз, — запевнила її Ем.
— Олів’є забере їжу з бістро, — сказав Ґабрі. — Ми приготували лосося.
— Ти не бажаєш одружитися зі мною? — запитала Мирна.
— Б’юся об заклад, ти запитуєш про це всіх дівчат, — відповів Ґабрі.
— Ти перша, — зізналася Мирна і розсміялася. Але її сміх раптом обірвався.
— Ти дурепа, справжня дурепа, — просичав голос з іншого боку церкви. Всі завмерли, вражені словами, що пронизали прохолодне нічне повітря. — Всі витріщалися на тебе. Ти принизила мене.
Це був голос Сісі. До церкви вели бічні двері і стежка, що йшла навпростець до дю Мулен і старого будинку Гедлі. Усі зрозуміли, що Сісі має бути там, у тіні церкви.
— Вони сміялися з тебе, щоб ти знала. «Глибокий, хрусткий і гладенький…» — передражнюючи дочку, насмішкуватим голосом, фальшивим і дитячим, затягнула Сісі. — А на що схожий твій одяг? Ти хвора? Я гадаю, ти психічно неврівноважена.
— Досить, Сісі, — пролунав чоловічий голос, такий лагідний і слабкий, що його майже не було чутно крізь шквал образ, що сипалися на дівчинку.
— Вона твоя донька. Поглянь на неї! Товста, потворна й лінива! Як і ти. Ти збожеволіла, Крі? Не сповна розуму? Так? Так?
Натовп застиг на місці, ніби ховаючись від монстра та мовчки благаючи: «Будь ласка, будь ласка, хтось зупиніть її! Хто-небудь!».
33
Вільям Батлер Єйтс (1865–1939) — ірландський поет, драматург, театральний діяч; лауреат Нобелівської премії з літератури.