— То коли ти плануєш зняти свою бороду Санти? — запитав Ґабрі, сідаючи поруч із Рут на потертий диван біля каміна.
— Паскуда, — пробурмотіла Рут.
— Шльондра, — відказав Ґабрі.
— Поглянь на це. — Ледь не катапультуючи своєю вагою Рут і Ґабрі з дивану, Мирна сіла з другого боку від поетеси. Тримаючи тарілку, вона показала в напрямку групки молодих жінок, що стояли біля ялинки й критикували зачіски одна одної. — Ці дівчата вважають, що в них сьогодні невдалий день. Зачекайте-но!
— Це правда, — зауважила Клара, озираючись у пошуках стільця.
У кімнаті було тісно, люди теревенили французькою та англійською. Зрештою, вона сіла на підлогу, поставивши свою переповнену тарілку на журнальний столик. До неї приєднався Пітер.
— Про що ви говорите?
— Про волосся, — відповіла Мирна.
— Рятуйся, — застеріг Олів’є, нахиляючись до Пітера. — Нам уже запізно, але ти можеш утекти. Я так розумію, що на іншому дивані мова про простату.
— Сідай. — Клара потягнула Пітера вниз за ремінь. — Ті дівчата, бач, жаліються на долю.
— Хай-но дочекаються менопаузи! — підтримала її Мирна.
— Про простату? — перепитав Пітер Олів’є.
— І про хокей, — зітхнув той.
— Ви мене слухаєте?
— Як важко бути жінкою! — бідкався Ґабрі. — Спочатку місячні, потім втрата цноти з вами, тваринами, потім нас покидають діти й ми вже не знаємо, хто миє…
— Віддаємо найкращі роки свого життя невдячним виродкам і егоїстичним дітям, — кивнув Олів’є.
— І, зрештою, ледве ми записуємося на курси гончарства й тайської кухні, як бац!
— Або ж ні, — кинув Пітер, усміхаючись до Клари.
— Обережно, хлопче. — Вона ткнула його виделкою.
— Менопауза! — виголосив Олів’є дзвінким голосом диктора Сі-Бі-Сі.
— Страшно навіть вимовити, — зауважив Ґабрі.
— Перша сивина. І ось вам невдалий день, — сказала Мирна, ігноруючи хлопців.
— А якщо перша сива волосина з’явиться на підборідді? — запитала Рут. — Оце точно невдалий день.
— Боже, це правда! — засміялась Матінка, приєднуючись до них. — Довга, жорстка.
— Не забувай про вуса, — вставила Кей, зі скрипом опускаючись на місце, яке звільнила для неї Мирна.
Ґабрі підвівся, поступаючись місцем Матінці.
— Ми уклали непорушну угоду. — Кей кивнула Матінці й поглянула на Ем, яка розмовляла із сусідами. — Якщо одна з нас лежатиме непритомною в лікарні, інші подбають, щоб її висмикнути.
— Від’єднати від системи життєзабезпечення? — перепитала Рут.
— Висмикнути волосину на підборідді! — відказала Кей, дивлячись на Рут із певною тривогою. — Тебе викреслено зі списку відвідувачів. Матінко, занотуй.
— О, я потурбувалася про це багато років тому.
Клара віднесла свою порожню тарілку назад до буфету й за кілька хвилин повернулася з трайфлом[41], тістечками та лакричними цукерками.
— Я вкрала їх у дітей, — сказала вона Мирні. — Краще поквапся, якщо хочеш скуштувати. Діти мудрішають.
— А я просто з’їм твої. — І перш ніж біля її руки погрозливо з’явилася виделка, Мирна встигла вихопити один смаколик.
— Залежність робить людей жалюгідними. — Мирна подивилася на вазу з шотландським віскі, яку Рут наполовину спорожнила.
— Тут ти помиляєшся, — зауважила Рут, простеживши за поглядом Мирни. — Алкоголь був моєю пристрастю в минулому. У підлітковому віці моїм улюбленим наркотиком було прийняття, у двадцять років — схвалення, у тридцять — кохання, у сорок — віскі. Це тривало деякий час, — зізналася вона. — Зараз я по-справжньому прагну одного — регулярного випорожнення.
— А в мене залежність від медитації, — сказала Матінка Бі, з’їдаючи третю порцію трайфлу.
— Є ідея. — Кей повернулася до Рут. — Ти могла б відвідати Матінку в центрі. Вона може вимедитувати лайно з будь-кого.
Заяву зустріли мовчанкою. Клара намагалася знайти щось, здатне замінити огидний образ, що з’явився в її уяві, і була вдячна, коли Ґабрі взяв книжку зі стоса під журнальним столиком і помахав нею.
— До речі, про лайно. Хіба це не книжка Сісі? Ем, мабуть, купила її на твоїй презентації, Рут.
— Вона, напевне, продала стільки ж, скільки і я. Ви всі зрадники, — виголосила Рут.
— От послухайте!
Ґабрі розгорнув «Віднайдіть спокій», і Клара помітила, як Матінка засовалася на місці, ніби хотіла встати, але Кей стиснула пальцями її руку, і та залишилася.