Ґамаш підійшов до телефону.
— Це книгарня «Огілві»? Я телефоную, щоб дізнатися про… так, я почекаю. — Він повернувся до дружини й усміхнувся. Вона наділа гумові рукавички й потягнулася до маленької дерев’яної скриньки, яка теж була серед доказів. Простенька й потерта. Рейн-Марі перевернула її й побачила чотири літери, приклеєні до денця.
— Що ти про це думаєш? — запитала вона, показуючи її Арману.
В KLM
— Вона відкривається?
Рейн-Марі обережно зняла кришку і зазирнула всередину. Побачене її ще більше спантеличило.
Там було повно літер алфавіту.
— Чому б вам не… так, алло? — Він вибачливо підняв брови. — Я дзвоню щодо останньої книги Рут Зардо. Так. Багато людей? Розумію. Що ж, merci.
Він поклав слухавку.
Рейн-Марі висипала вміст скриньки на стіл і тепер розкладала його в акуратні купки.
Купок було п’ять: літери С, В, K, L і М.
— Такі самі, як і на дні, окрім С, — зауважила вона. — Чому саме ці літери і чому великі?
— Гадаєш, це важливо, що літери всі великі? — запитав Ґамаш.
— Я не впевнена, але знаю з документів, з якими працюю, що, коли використовується серія великих літер, кожна буква означає слово.
— Наприклад, RCMP[54] або DOA[55].
— Ти завжди залишаєшся копом, але ідея правильна. Приміром, «Я — СУПЕР», — вона вказала на книжку Рут, що лежала на столі Ґамаша. — Б’юся об заклад, це означає щось інше. Що сказали в книгарні?
— Рут Зардо презентувала цю книгу кілька днів тому в універмазі «Огілві». Двадцять другого грудня.
— Цього дня померла Елль, — сказала Рейн-Марі.
Ґамаш кивнув. Навіщо Рут давати копію жебрачці та ще й підписувати її «З любов’ю — Рут»? Він знав стару жінку досить добре і був упевнений, що вона не розкидатиметься словом «любов».
Ґамаш знову потягнувся до телефону, але той задзвонив, щойно він доторкнувся до нього.
— Oui, allô[56]?
Ґамаш слухає.
На тому кінці дроту на мить запанувала тиша.
— Oui, bonjour,[57]
— повторив він.
— Старший інспектор Ґамаш? — почувся голос на лінії. — Я не чекав, що ви відповісте самі.
— Я всюдисущий. — Він приязно засміявся. — Чим я можу вам допомогти?
— Мене звати Робер Лем’є. Я черговий офіцер із поліцейського відділку у Ковансвілі, що в Східних кантонах.
— Я пам’ятаю. Ми зустрічалися під час розслідування справи Джейн Ніл.
— Так, сер.
— Чим можу допомогти, синку?
— Сталося вбивство.
Отримавши інформацію, Ґамаш поклав слухавку і подивився на дружину. Вона сиділа в кріслі спокійна й незворушна.
— Ти взяв теплу білизну?
— Так, мадам.
Він висунув верхню шухляду письмового столу, з якої визирнула темно-синя шовкова тканина.
— Хіба більшість офіцерів не зберігає там зброю? — запитала Рейн-Марі.
— Я вважаю, що тепла білизна мене захищає достатньо.
— Я рада. — Вона обійняла його. — Я залишаю тебе, мій любий. Ти маєш працювати.
Рейн-Марі затрималася біля дверей. Поки він розмовляв телефоном, повернувшись до неї спиною й дивлячись у вікно на краєвид Монреалю, вона спостерігала за знайомими рухами, звернула увагу на волосся, що злегка кучерявилося на потилиці, поглянула на сильну руку, що тримала слухавку біля вуха.
Двадцять хвилин по тому Арман Ґамаш разом зі своїм заступником інспектором Жаном Ґі Бовуаром, який був за кермом, їхали до місця події. Позаду вже залишився міст Шамплейн, ще півтори години автострадою — і вони опиняться у самому серці Східних кантонів.
Ґамаш кілька хвилин дивився у вікно, а потім знову розгорнув книжку й дочитав вірш, який почала читати Рейн-Марі:
Розділ дев'ятий
— Її звали Сесілія де Пуатьє, — сказав агент РоберЛем’є у відповідь на перше запитання Ґамаша. — Але всі називали її Сісі. Тут це й сталося, сер.
Лем’є намагався не видати свого нетерпіння. Але здаватися байдужим йому теж не хотілося. Він випростався й спробував набути впевненого вигляду.
— Тут? — Ґамаш нахилився, приглядаючись до слідів на снігу.
— Так, сер.
— Звідки ви знаєте? — запитав Жан Ґі Бовуар. — Як на мене, це місце нічим не відрізняється від інших.
54
Абревіатура від англ. Royal Canadian Mounted Police (Канадська королівська кінна поліція).