Навколо них тепер працювали криміналісти, час від часу перериваючись, щоб підійти до Ґамаша із запитанням або зауваженням. Бовуар пішов наглядати за збором доказів, а Ґамаш зупинився на льоду, щоб поспостерігати за роботою своєї команди. Потім почав повільно обходити місце злочину. Він крокував розміреним темпом, заклавши за спину руки в рукавичках. Агенту Лем’є здалося, що головний інспектор поринув у свій власний світ.
— Ходімо зі мною.
Старший інспектор зупинився й повернувся так несподівано, що перехопив погляд Лем’є, коли той пильно вдивлявся в жваві карі очі Ґамаша. Стрибками пробравшись через сніг, Лем’є наздогнав шефа і пішов поруч із ним, гадаючи, чого ж від нього чекають. За кілька хвилин він зрозумів, що, можливо, від нього вимагається одне — скласти шефу компанію.
Тож Лем’є теж заклав руки за спину й почав повільно ходити туди-сюди навколо місця злочину, поки їхні чоботи не протоптали в снігу стежку, а в центрі утвореного кола виднілося менше, яке, мов яблучко мішені, позначало місце, де померла Сісі де Пуатьє.
— Що це? — нарешті заговорив Ґамаш, указуючи на величезний гриб, що височів над місциною, наче застиглий вибух крихітної атомної бомби.
— Це нагрівальний елемент, сер. Як ліхтарний стовп, тільки він випромінює тепло.
— Я бачив такі на terrasses у місті Квебек, — сказав Ґамаш, згадуючи келихи з білим вином на старих кам’яних терасах у Старому Квебеку[58] та обігрівачі, які давали людям можливість смакувати вечерю на свіжому повітрі до початку осені. — Але вони були значно меншими.
— Як і більшість. А це промисловий. Такі використовуються взимку на відкритих будівельних майданчиках і на деяких спортивних заходах. Гадаю, його позичили в хокейної ліги у Вільямсбурзі. Вони грають більшість своїх матчів на відкритому повітрі, і кілька років тому провели великий збір коштів, щоб побудувати трибуни і щось придбати, аби глядачі не мерзли.
— Ви родом із цих місць?
— Так, сер. Я виріс у Сен-Ремі. Моя сім’я переїхала, але я після поліцейського коледжу повернувся сюди.
— Чому?
Чому? Це питання здивувало Лем’є. Ніхто не питав його про таке. Чи це була перевірка, якась каверза з боку Ґамаша? Він подивився на великого чоловіка, що стояв перед ним, і вирішив, що, напевне, ні. Ґамаш не був схожий на людину, якій потрібні витівки. І все ж, найкраще було дати дипломатичну відповідь.
— Я хотів працювати в Сюрте й подумав, що, влаштувавшись тут, отримаю перевагу, оскільки знаю багатьох місцевих.
Ґамаш якусь мить спостерігав за ним. Незручна пауза минула, і він повернувся, щоб подивитися на обігрівач. Лем’є трохи розслабився.
— Він, напевне, електричний. Електричний струм, який убив мадам де Пуатьє, ймовірно, від нього. Проте вона була дуже далеко від обігрівача, коли зомліла. Цікаво, може, обігрівач мав поганий контакт, і мадам де Пуатьє якимось чином доторкнулася до нього і змогла зробити кілька кроків, перш ніж впала? Що ви думаєте?
— Можна висувати здогадки?
Ґамаш засміявся.
— Так, але не кажіть інспектору Бовуару.
— Тут люди постійно використовують генератори, щоб виробляти електрику. У кожного є генератор. Думаю, можливо, що хтось під’єднав її стілець до генератора.
— Тобто скористалися стартовим дротом, причепивши до неї два затискачі? — Ґамаш намагався приховати недовіру, та це було важко. — Хіба вона цього не помітила б?
— Ні, якщо вона спостерігала за керлінгом.
Здавалося, молодий агент Лем’є і старший інспектор Ґамаш по-різному ставилися до керлінгу. Ґамашеві цей вид спорту подобався рівно настільки, щоб дивитися національний фінал по телевізору. Для канадця це був майже обов’язок. Але він ніколи не захоплювався грою. І він би точно помітив, якби Рейн-Марі раптом увімкнула генератор і прикріпила до його вух два величезні затискачі типу «крокодил».
— Ще якісь ідеї?
Лем’є похитав головою і спробував створити враження, ніби глибоко замислився.
Жан Ґі Бовуар відірвався від криміналістів і приєднався до Ґамаша, який тепер стояв біля обігрівальної лампи.
— Від чого вона живилася, Жане Ґі?
— І гадки не маю. Ми обробили її дактилоскопічним порошком і сфотографували, тож якщо хочете, можете торкатися.
Двоє чоловіків обійшли навколо лампи, по черзі нахиляючись і підводячи голову, наче два монахи під час короткочасного паломництва.
— Ось вимикач.
Ґамаш натиснув на нього і, що не дивно, нічого не сталося.
— Ще одна загадка, — усміхнувся Бовуар.
58
Старий Квебек, або Старе місто Квебек, — історичний центр міста Квебек, столиці однойменної провінції та одного з найстаріших міст Північної Америки; входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.