Але повернемося до Лазовського. Ліквідація угруповання Лазовського в лютому-серпні 1996 року стала головною вдачею 12-го відділу МУРу. Кадровий склад групи Лазовського не був сформований за географічним принципом, як у звичайних ОПГ. «Бригада» була інтернаціональною, що вказувало на її специфіку. Під Лазовським працювали і чеченці, і вихідці з Казахстану, і бойовики з угруповань прилеглих до столиці міст. Марат Васильєв був москвич, Роман Полонський — з Дубни, Володимир Абросімов — з Тули, Анзор Мусаєв із Грозного… Група була добре екіпірована.
З 1995 року Лазовський перебував у федеральному розшуку за ст. 209 («бандитизм») КК РФ. Йому ставилося в провину кілька епізодів. Так, у грудні 1993 року угрупованням Лазовського були убиті інкасатори, що перевозили гроші для акціонерного товариства ММСТ і викрадені 250 тисяч доларів.
Тоді ж виникли розбіжності навколо угод, пов’язаних з постачанням нафтопродуктів, між «Ланако» і корпорацією «Віктор». 10 січня 1994 року невідомі (очевидно, що за замовленням фірми «Віктор») обстріляли з гранатомета автомобіль голови правління і директора фірми «Ланако» Володимира Козловського (що дав перший склад свого прізвища як третій склад назви фірми «Ланако»).
Чи ледве не в той же день вибухнула бомба біля дверей одного з керівників «Віктора». 12 січня 1994 року біля квартири іншого керівника «Віктора» відбувся настільки потужний спрямований вибух, що сталеві вхідні двері влетіли в квартиру, пробивши стіну, що зустрілася на шляху. Завдяки щасливому випадку ніхто з людей, що знаходилися в квартирі, не постраждав. Але в будинку почалася пожежа, сусіди були змушені вистрибувати з вікон. Двоє розбилися на смерть, кілька людей отримали поранення.
13 січня невідомі приїхали в офіс «Ланако» в Москві (Переведеновський пров., б. 2, корп. 3), де між ними і співробітниками «Ланако» відбулася перестрілка. Через 10 хвилин після цього прибув ОМОН, що взяв офіс штурмом (жертв завдяки щасливому випадку не було), затримав близько 60 чоловік і відвіз у відділення, де був зроблений відеозапис арештованих. Після цього майже всіх відпустили. Наступного дня в міліції залишалися тільки чотири охоронці, що мали при затриманні зброю. Незабаром їх судили. Однак за перестрілку з міліцією провинені одержали м’яке покарання: двох відпустили із зали суду, двом дали по року таборів.
4 березня 1994 року в ресторані «Дагмос» на вулиці Казакова між бойовиками Лазовського і дагестанської банди розігрався справжній бій, в якому з кожного боку взяло участь до тридцяти чоловік. В результаті були вбиті сім чоловік, двоє поранені. Всі загиблі — члени так званої дагестанської ОПГ.
16 червня того ж 1994 року біля офісу банку «КредитКонсенсус» з автоматів були розстріляні три члени таганського злочинного угруповання. Лазовський зажадав від банку заплатити йому два з половиною мільярда карбованців — відсотки від спірної суми між банком і фірмою Росмясомолоко. Банк звернувся за допомогою до таганського злочинного угруповання, свого «даху». Коли таганські бандити відмовилися платити Лазовському, відбувся бій.
Один із самих звірячих злочинів Лазовський вчинив 5 вересня 1994 року. У 1994 році між Лазовським і його партнером — співвласником Грозненського нафтопереробного заводу (НПЗ) Атланом Натаєвим (що дав фірмі «Ланако» дві перші букви свого прізвища для другого складу) — почалися розбрати. Останній раз Натаєва бачили приблизно о 10 годині вечора 5 вересня 1994 року біля метро «Динамо» в темно-синьому БМВ 740 моделі, що належить «Ланако», із двома охоронцями — Робертом Руденко і Володимиром Ліпатовим, — які теж зникли. В міліцію повідомляти про зникнення своїх співробітників Лазовський не став.
За випадковим збігом обставин 7 вересня Регіональне управління по боротьбі з організованою злочинністю (РУОП) під керівництвом Володимира Донцова зробило в офісі «Ланако» «оперативний огляд». Під час огляду співробітники московського РУОПа знайшли незареєстровану зброю, зокрема пістолети ТТ. Однак цей факт не привернув до себе належної уваги. Нікого не затримали.
Як з’ясувалося пізніше, Натаєв, Руденко і Липатов були викрадені Полонським і Щеленковим і відвезені під Москву на дачу в селище Академії наук. Там Натаєва вбили, після чого відрізали у трупа голову. Потім разом з полоненими охоронцями труп вивезли в Ярославську область, на торф’яні болота, де розстріляли й обезглавили Руденко і Липатова. Усіх трьох зарили в торф. У 1996 році три трупи виловили з торфу співробітники МУРу. У Натаєва знайшли посвідчення офіцера генштабу.
18 вересня в Москву прибув стурбований брат Натаєва. Лазовський викликав його на розмову на автостоянку свого дядька Миколи Лазовського, на вулиці Буракова. Хазяїн автостоянки відпустив додому охорону, щоб не було свідків, а коли другий Натаєв прибув на зустріч, Щеленков, Полонський і Грішин зустріли його вогнем з автоматів, пістолетів і навіть обріза мисливської рушниці. Відстрілюючись, Натаєв зробив 14 пострілів, і, перед тим як був убитий сам, вбив Полонського і Грішина. Вогонь був настільки інтенсивним, що на стоянці зайнялось кілька машин. Підоспіла міліція застала тільки калюжі крові і стріляні гільзи. А ще через кілька хвилин з підстанції «швидкої допомоги» надійшло повідомлення, що у лікарів знаходиться труп Полонського. (На вулиці Короленко шестеро невідомих перегородили дорогу «Волгою», зупинили автомобіль «швидкої» і передали медикам тіло Полонського.)