Выбрать главу

— Суспільство не розпадеться аж так легко. Ви говорите як Гея, а Гея ніяк не зможе зрозуміти спільноти вільних особистостей. Обґрунтовано та справедливо встановлені правила легко можуть втратити доцільність за зміни обставин, однак лишаться чинні за інерцією. І тоді не лише правильно, а й корисно порушувати ці правила, сповіщаючи в такий спосіб, що вони більше не потрібні, або й справді шкідливі.

— Тоді кожен злодій та вбивця може стверджувати, що служить людству.

— Ви вдаєтеся до крайнощів. У надорганізмі Геї панує автоматичний консенсус щодо суспільних правил, і нікому не спадає на думку їх порушувати. Так само можна сказати, що Гея втрачає рухливість і кам’яніє. У вільній спільноті, безперечно, є елемент безладу, але це ціна, яку потрібно платити за здатність спричинювати зміни та новації. Загалом ця ціна обґрунтована.

— Ви дуже помиляєтесь, якщо думаєте, що Гея втрачає рухливість і кам’яніє. — Голос Блісс підвищився на тон. — Ми постійно переосмислюємо наші вчинки, наші звички, наші погляди. Ми не тримаємося за них за інерцією і без причини. Гея вчиться з досвіду та роздумів і змінюється, коли це необхідно.

— Навіть якщо це так, переосмислення та навчання мусять бути повільними, бо на Геї немає нічого, крім Геї. Тут, на свободі, навіть коли майже всі погоджуються, рано чи пізно з’яв­ляються кілька незгодних, і в деяких випадках ці кілька можуть мати рацію. А якщо вони достатньо кмітливі, достатньо завзяті, мають достатньо рації, то зрештою переможуть і стануть героями для майбутніх епох — як-от Гарі Селдон, який удосконалив психоісторію, протиставив власні думки цілій Галактичній Імперії та переміг.

— Він перемагав лише поки що, Тревізе. Друга Імперія, яку він планував, не постане. Замість неї буде Галаксія.

— Та невже? — похмуро озвався Тревіз.

— Це було ваше рішення, і скільки б ви не сперечалися зі мною, відстоюючи ізолятів та їхню свободу бути дурними злочинцями, щось у прихованих глибинах вашої свідомості змусило вас погодитися зі мною/нами/Геєю, коли ви робили вибір.

— Те, що в прихованих глибинах моєї свідомості, я й шукаю, — ще похмуріше констатував Тревіз. — Починаючи звідти, — додав, вказуючи на екран, де до виднокраю розкинулося величне місто — скупчення низьких будівель на рівнині з рідкими хвильками пагорбів, в оточенні брунатних від легкого морозу полів.

— Шкода, — похитав головою Пелорат. — Я збирався спостерігати за наближенням, але захопився, слухаючи суперечку.

— Не зважайте, Янове. Зможете подивитися, коли відлітатимемо. Обіцяю тоді тримати рота на замку, якщо зможете переконати Блісс тримати під контролем власний.

І «Далека зірка» випустила мікрохвильовий промінь на місце посадки в космопорту.

2

Кендрей повернувся на пропускну станцію й похмуро спостерігав за прольотом «Далекої зірки». Його зміна добігла кінця, і він був помітно пригнічений.

Компореллонець якраз сідав за завершальну трапезу того дня, коли поруч усівся один із його товаришів — довготелесий чолов’яга із широко посадженими очима, тонким білявим волоссям і такими світлими бровами, що здавалося, нібито він узагалі їх не мав.

— Що таке, Кене? — спитав він.

Кендрей скривив губи.

— Щойно пройшов гравітаційний корабель, Ґатісе.

— Той дивний на вигляд, з нульовою радіоактивністю?

— Тому й не радіоактивний. Без пального. Гравітаційний.

— Той, за яким нам наказали спостерігати, так? — кивнув Ґатіс.

— Ага.

— І він дістався тобі. Ото пощастило.

— Не дуже й пощастило. На ньому була жінка без посвідчення особи, і я про неї не доповів.

Що? Слухай, мені не кажи. Не хочу про це знати. Більше жодного слова. Ти хоч мені й товариш, але я не хочу ставати співучасником.

— Я за це не переживаю. Не дуже. Я мусив відіслати його вниз. Їм потрібен такий гравітаційний — чи будь-який гравітаційний, ти ж знаєш.

— Авжеж, але ти міг би принаймні доповісти про жінку.

— Не хотілося. Вона не одружена. Її просто підібрали для… для використання.

— Скільки чоловіків на борту?

— Двоє.

— І вони просто підібрали її для… для цього. Вони, напевно, з Термінуса.

— Саме так.

— На Термінусі на все начхати.

— Авжеж.

— Огидно. І їм це зійде з рук.

— Один із них був одружений і не хотів, щоб його дружина знала. Якби я доповів, дружина б дізналася.

— Хіба вона не на Термінусі?

— Так, але все одно дізналася б.

— Так йому й треба, щоб дружина про це знала.

— Згоден, але я за це не відповідатиму.

— Тебе приб’ють за те, що не доповів. Не хотіти створювати хлопцю проблеми — це не виправдання.

— А ти б доповів про нього?

— Гадаю, мені б довелося.

— Ні. Уряду потрібен цей корабель. Якби я наполіг на тому, щоб доповісти про жінку, чоловіки на кораблі передумали б сідати та вирушили б на якусь іншу планету. Уряду цього не хотілося б.

— Але чи повірять вони тобі?

— Гадаю, так. І ця жінка дуже приваблива. Уяви собі таку жінку, готову летіти з двома чоловіками, та одружених чоловіків, достатньо зухвалих, щоб цим скористатися. Знаєш, це спокусливо.

— Навряд би ти хотів, щоб твоя дружина дізналася, що ти таке кажеш, та навіть думаєш.

— І хто їй скаже? Ти? — виклично мовив Кендрей.

— Та ну, сам розумієш, що ні. — Обурення Ґатіса швидко вщухло, і він додав: — Знаєш, те, що ти пропустив цих хлопців, їм ніяк не на користь.

— Знаю.

— Унизу про це скоро дізнаються, і навіть якщо тобі це зійде з рук, то їм — ні.

— Знаю, але мені їх шкода. Які проблеми не створила б їм жінка, це ніщо порівняно з тими, які створить корабель. Капітан дещо зауважив…

Кендрей замовк, і Ґатіс пожадливо перепитав:

— Наприклад?

— Неважливо. Якщо це випливе, дістанеться мені.

— Я цього не повторюватиму.

— І я теж. Але мені шкода цих двох чоловіків із Термінуса.

3

Для будь-кого, хто бував у космосі та спостерігав його незмінність, справжній захват від космічного польоту починається під час посадки на нову планету. Земля мчить під тобою назад, поки ти мигцем зауважуєш суходіл і воду, геометричні площі й лінії, що можуть бути полями та дорогами. Виявляєш зелень рослинності, сірість бетону, брунатність голої землі, білизну снігу. Найбільше захоплюють населені конгломерати — міста, яким у кожному світі властива своя особлива геометрія та архітектурні різновиди.

На звичайному кораблі то був би захват від доторку до поверхні та ковзання посадковою смугою. Для «Далекої зірки» все було інакше. Вона пропливла крізь атмосферу, сповільнилася, майстерно врівноважуючи опір повітря та силу тяжіння, і нарешті зупинилася над космопортом. Було вітряно, і це створювало додаткові труднощі. «Далека зірка», не реагуючи на потяг гравітації, мала не тільки аномально малу вагу, а й масу. Якби маса занадто наближалася до нуля, вітер би швидко її здув. Тож треба було посилювати гравітаційну чутливість та обережно застосовувати реактивний рух, щоб протистояти не лише силі тяжіння планети, а й поштовхам вітру, і то в такий спосіб, щоб добре пристосовуватися до змін у його силі. Без комп’ютера належного рівня це взагалі неможливо було б зробити як слід.

Корабель опускався дедалі нижче, із неминучими невеликими зсувами в тому чи іншому напрямку, доки нарешті не розташувався на розміченій ділянці, яка позначала призначене йому в космопорту місце.

Коли «Далека зірка» опустилася на нього, небо було блідо-блакитне впереміш із матово-білим. Поривчастий вітер віяв навіть на поверхні планети, і хоч він більше не загрожував навігації, але ніс із собою прохолоду, від якої Тревіз здригнувся. Він одразу ж збагнув, що їхній запас одягу абсолютно не пасував до компореллонської погоди.