Замурзана, зморена Галя вхопила важкий мішок, потягла до Юркової хати. Рішення прийшло одразу. Сяде за кермо щасливої Юркової автівки, і вона неодмінно довезе Галю до повороту, біля якого на неї чекатиме Чорнобай. У нього все забрали? А Галя йому все поверне! Хай брудні гроші послужать добрій людині! Заради Андрія Чорнобая Галя здолає будь-які перешкоди! Вона зможе! І то нічого, що раніше Галя ніколи не керувала автівкою на справжній дорозі, а лише у школі на тренажері. Зате — на механіці вчилася! Пам’ятає як!
— Нічого складного! — усілася за кермо старенького «міні-купера», поклала на сидіння поряд мішок із грішми. Завела двигун. Натиснула на педаль швидкості.
У вже чорних сутінках ґрунтівкою у бік траси ривками рухалася брудно-зелена автівка з вимкненими фарами, які Галя так і не змогла увімкнути. Звідки ж їй знати, що кулі перебили електричні дроти і вони тепер будь-якої миті можуть спровокувати пожежу?
Тільки одного хотіла: скоріше дістатися траси, де є зв’язок, зателефонувати Чорнобаєві, прокричати:
— Ви ж дочекаєтеся мене? Я вже мчу…
Чорнобай у Затятовому другий день поспіль займався справами Анки Сулими. Він приїхав після дзвінка Сашка, коли дізнався, що після інфаркту Анці потрібна складна і дорога операція на серці. Мотнувся назад, до Києва, спробував знайти Антона Черпака, та друг перебував «поза зоною». Чорнобай поїхав по лікарнях: інститут серця, клініка імені Амосова, Олександрівська лікарня, лікарня на Червоному хуторі, приватні клініки. Побував у кожній медичній установі, де проводили операції на серці: показував висновки затятівських лікарів про стан Анки, дізнавався про можливість покласти жінку на стаціонар не тільки для оперативного втручання, а й для подальшої реабілітації, цікавився цінами, бо Сашко з Толею пішли іншим шляхом — вирішили спочатку зібрати гроші на операцію, а вже потім штурмувати лікарні.
Терміново покласти Анку до столичної лікарні виявилося не так і просто: кардіологічні відділення — переповнені. Врешті місце знайшлося в приватній клініці, де підробляли і лікарі з інституту серця, і з Олександрівської. Чорнобай забронював місце окремою сумою грошей і наступного ранку вже знову був у Затятовому.
— Збирайте Аню, — сказав Сашкові і його батьку. — А я по «швидку». Домовлюся, щоб довезли її до приватної клініки.
Одноногий Толя Сулима зазбирався було з Чорнобаєм до «швидкої» йти, та Чорнобай розумів: Толя хоче наодинці поговорити з ним, — і навіть здогадувався, що так мордує колишнього чоловіка банкірші.
— Толю, якщо думаєш, що в нас з Анею щось було, то помиляєшся, — сказав, коли вийшли з Анчиної квартири надвір. — Я Ані допомагаю тому, що можу! І тому, що і вона мені свого часу з «Левадою» дуже допомагала.
— Знаєш, що я тобі скажу, Андрію Івановичу? — відповів Сулима, коли йшли до станції «швидкої допомоги». — Більше у «Левади» ніколи не буде такого хазяїна, яким ти був. А цей новий… Черпак, він магії цього місця не розуміє.
— Черпак? — Чорнобай вухам не повірив. — Прізвище нового хазяїна «Левади» — Черпак?
— Так усім представляється! — сказав Толя. — Знаєш його?
Що казати? Кого ми взагалі знаємо? Може, себе? Чорнобай іще не встиг перетравити новину про приховані властивості характеру свого друга, коли отримав СМС-ку від Галі. Хмари з душі враз здуло: не душа — чисте небо, ясні зорі. Аж засміявся. «До біса всіх! — подумав. — Ось же це сонечко! Чого ще? Не покликала б — довіку би на очі їй не показався. А покликала — бігом до неї побіжу! До вечора ще чекати? Я зможу!»
«Швидка» повезла Анку у супроводі Сашка до київської клініки. Перед тим Чорнобай відкликав затятівського автомеханіка вбік, дав йому гроші: і на операцію, і на реабілітаційний період мало вистачити.
— А ви хіба не з нами до Києва? — спитав Сашко.
— У мене ще у Затятовому справи є. Увечері виїду, — відповів Чорнобай. Не звернув уваги на худого чоловіка років сорока, що крутився неподалік.
А Толя Сулима худого примітив. Коли вже провели Анку з Сашком і Толя став тягнути Чорнобая до себе, аби хоч гарячим обідом віддячити йому за допомогу Анці, знову каліка звернув увагу на худого-чужого. Покинув Чорнобая посеред вулиці, пошкандибав на милицях до чужого.
— Ти хто такий?
— Та ніхто. На автобус чекаю, аби виїхати з вашого міста, — пробурчав худий.