— Це ж треба, ще й досі рюмса! А чого, питається? — бадьоро поцікавився Аристарх, побачивши червону Ірчину фізіономію.
Відьмочка набурмосено відвернулася. Аристарх гмукнув і просунувся в кімнату. За собою він тяг високу валізу.
— А я тобі тут деякі речі прикупив, — незважаючи на Ірчин настрій, продовжував Аристарх.
— Спасибі, — пробубніла Ірка, байдуже споглядаючи валізу.
— Подивись, а то, може, не підійде.
Ірка кивнула, відкинула важку кришку й завмерла. Таких потрясних штанців навіть у Тетянки не було! Подібні вона бачила лише раз у житті, на одній з так званих Тетянчиних подружок — доньці чи то міністра, чи то губернатора. Та ні, ці були ще крутішими! Обережно, на витягнутих руках, Ірка вийняла штанці з валізи. Під ними була ще одна кльова пара. І гольф із таким лейблом, що закачаєшся! І ціла купа фірмових футболок! І кросівки! Тремтячими руками Ірка перебрала вміст валізи, а потім глянула на Аристарха. Її очі сяяли навіть крізь вузенькі щілинки розпухлих повік.
— Спасибі! Усе таке класне! Не треба було стільки! Це ж дорого… — вона почала гарячково дякувати, але Аристарх лише недбало відмахнувся:
— Наші учениці мають одягатися як слід! Імідж вимагає! На осінь ще куртку купимо й чобітки…
— На осінь? — страх знову опанував Ірку, затьмаривши несподівану радість. — До осені мене вже давно на запчастини розберуть!
Такі класні шмотки, а Ірка їх і поносити не встигне! Рада її вижене, і, навіть якщо Аристарх залишить їй валізу, Ірка нічого не вдягатиме! Хай відьми розірвуть її на шматки, але штаням вона загинути не дасть!
Дівчинка знову розревілася.
— Ну-ну-ну, — Аристарх ніяково поплескав дівчинку по плечу.
— Я ж нічого поганого… — схлипуючи, вичавила із себе Ірка. — Я ж намагалася! У мене всього лиш один раз не вийшло! З фотографією…
— З якою фотографією?
Розмазуючи сльози, Ірка тицьнула пальцем на журнал, що валявся поруч.
— Там! Рада Сергіївна вибрала якогось Іващенка! Ну, начебто він мій ворог і треба в дзеркалі побачити його задуми. А в мене інша людина вийшла! Випадково!
Аристарх Теодорович недбало перегорнув журнал, тицьнув пальцем у фотографію:
— Цей, Іващенко, чи що?
Ірка ствердно кивнула.
Менеджер швидко гмукнув.
— Іващенко, дитинко, це дурниці, не в Іващенкові справа… — Аристарх Теодорович зам’явся. Тримаючи розкритий журнал у руці, він підійшов і сів поруч з Іркою на ліжко. — Бачиш, Ірко… — нерішуче почав він, — недобре підривати авторитет викладача, але ж ти розумна дівчинка, і я сподіваюся, що сприймеш усе правильно… Справа зовсім не в замовляннях, які в тебе не вийшли. Проблема швидше за все полягає в тих, що тобі вдалися.
Ірка спантеличено знизала плечима. Так, вона ж чудово розуміє, що Рада розлютилася ще після замовляння на крові. А коли Ірка поворожила на йогурті, директриса взагалі ледь не сказилась! От тільки чого, питається?
— Рада Сергіївна — чудова людина, — серйозно завірив Ірку менеджер. — Та ти ж сама бачила, як вона тебе рятувала! І відьма вона теж дуже розумна! А ти, Ірко, відьмочка ще зовсім молода. І талановита, — Аристарх багатозначно глянув на Ірку. — Ти мене розумієш?
Ірка заперечно похитала головою. Що, власне, вона має розуміти?
Точнісінько, як Рада, Аристарх важко зітхнув, ремствуючи на Ірчину нетямущість.
— Рада Сергіївна має величезний досвід! А ти займаєшся чаклунством лише другий тиждень і — раз-два — робиш те, чому вона навчалася роками! Та ще й нові замовляння вигадуєш! Як ти думаєш, їй це подобається?
Ірка уважно глянула на менеджера. Отже, у неї з Радою склалися такі самі стосунки, як у Тетянки з історичкою. Тетянка просто обожнювала всілякі давні штуки, начиталася про них і весь час чіплялася до училки з каверзними запитаннями. За що й поплатилася — півроку вона не отримувала з історії вище шістки. Доки Тетянчин батько не втрутився. Але ж в Ірки нема крутого батька-відьмака, щоб закликати до порядку директрису-відьму!
— Я, звісно, не вмію читати думок, але здогадуюсь, про що ти зараз думаєш, це нескладно, — посміхнувся Аристарх. — Ти боїшся, що саме через твої особливі здібності Рада Сергіївна від тебе й відмовиться, — його обличчя набуло серйозного вигляду. — Я, звісно, не знаю, чи збирається вона від тебе відмовитись чи ні, а наговорювати на поважну людину не хочу. Проте, розумієш, не все вирішує Рада Сергіївна. Я тобі вже розповідав: у нас бізнес, суто комерційний заклад. Ми не можемо розкидатися талановитими відьмами. Твої здібності принесуть нам купу грошей! І тобі, звісно, теж! — Аристарх по-змовницьки штовхнув Ірку ліктем.