Одночасно підготування до цього урочистого акту — повернення православній митрополії з рук уніатів — узурпаторів її старої резиденції робилося також засобами літературними. До нас заховалися дві печерські публікації, випущені під цей момент, одна українська, обрахована на більш свої інтелігентські круги, друга польська — призначена, очевидно, для кругів шляхетських: українських спольщених і польських. Перша має докладну дату виходу: 5 липня, себто на який тиждень мала випередити фактично здобуття Софійської резиденції. Польська брошура не має такої докладної дати, тільки рік, але зміст її настільки близько підходить до української, що не може бути сумніву щодо їх дуже близької одночасності, Могло бути пущено тоді і більше таких брошурок і листків, маємо, напр., заголовок такої брошури з датою 1633 p. (Felix Coieta post nalałem diem Petri Mohila metropoli) 2, але вона, здається, не збереглась.
1 П. Могила, І, дод. 86.
2 Wieszniewski. Historia literatury polskiey, VIII, c. 382. Судячи з заголовка, мала б вона з’явитися при кінці року. Автором її називають Скумин-Тишкевича, що підписався на "Мнемозині".
Натомість ці дві маємо в цілості, і вони настільки інтересні з літературного і культурно-історичного погляду, що варто ближче з ними зазнайомитись, саме тут, у зв’язку з моментом, що вони інтерпретують.
З літературного погляду особливо варта перша, українська брошура: "Евфоніа веселобрмячая. На Высоцеславный фрон митрополій кіевской щасливе вступуючему в БозЂ преосвященному є. мл. гдну Отцу кир Петру МогилЂ воєводичу земль Молдавських, Православному упривилеіованому митрополиту кієвскому, галицкому і всея Россіи, екзарсЂ ст. фрону Константинополского, архімандріту ст. Чудотворной Лавры Печер. Кіев; от типографов в тойже ст. чудотворной ЛаврЂ Печерской працуючих, при унижоном поклонЂ прудко дедикованая. ЛЂта господня 1633 Їюля 5 дня" — невеликий зошит без особливих прикрас, 10 сторінок малої чвертки (15 x 10 ц. м.) 1.
1 Передрукована в наших часах двічі — в "Записках" львівських видав її акад. Студинський в т. VIII, 1895, потім включив її до своєї збірки Тітов, "Книжна справа", с. 306.
Починається вона досить шаблонною віршею (в двостихах) на герб Могилів з покликом до праці на новій арені ("Єсли-с коли был Петром, тепер Петре славы / Доказуй кды през тебе прагнет Русь направы"). Потім іде головна п’єса — актростих у 7 строфах.
Перші букви строфи дають "краєгранесіє" "Петр Могила митрополит киевский". З погляду форми це один з найкращих українських віршових утворів тої доби, з історичного погляду — як нерв цього твору, звернемо увагу на цей образ (в 5 і 6 строфі) Ярославової Софії, що покликає Могилу до визволення з "мізерної долі" її руїн, відновлення і оздоблення її старих мурів, і на ці запевнення, що під рукою Могили митрополії не страшні вже будуть "роги схизматицькі" і "злости геретицькі", що в перекладі на більш конкретну мову значило б уніатські й римо-католицькі "штуки".
Преч з Роксолянских, смутки уступуйте,
Границ, ляменты сердца не турбуйте:
Юж єст веселье, ах досить стогнаня.
Преч нареканя.
Єст по бурливих юж єврах погода:
Мысли похмурной єст юж охолода,
По слезных рЂках, по бЂдах окрутных,
По планах смутних.
Триумфу зачни, Євфрозіно, смЂле.
Гимн выкрикати; почни волать миле:
[Що то за радость в Россійском СіонЂ;
В Кієвской ЗонЂ?
Рожа то, рожа першои оздобы,
Берет початок през працы, особы.
У Савроматов значнои щасливе,
Берет згодливе.
Могила славный, на Трон Митрополий.
Вступает годне, з небеснои воли.
О часе вдячный! О лЂта святыи!
Дни золотыи.
Острая юж преч фортуна отходит;
Зефир лагодный, юж Трофея родит.
По всей Россіи: преч юж слез потоки,
Жалю оброки!
Горкотиранській юж нам не панует.
Декрет, гды в святой Софіи продкует.
Петр митрополит Могила велможный,
Пастыр побожный.
И где ж по плачу радость не бывает?
Золотоскій гдЂ не об’ясняет
Титан по хмурах. Мусит радость жити,
По смутках в свЂти.
Любо то часом фортуна ся ставит.
Срогою многим, але то Пан справит
Фортуны, же внет всЂм додасть ратунку,
По злым фрасунку,
Але тут добре трохи потерпЂти,
А потым в свЂтЂ невечернем жити,
Щастье то щастье, гды през тую к Богу,
Ходим дорогу.
Маеш, Россія, юж тепер отмЂну,
Фортуны, маєш триумфу годину:
Ото прав твоих Петр єсть оборона,
Тарча Сіона.
Идиж по трудах, Петре, незличоных,
Иди до працах юж незвитяжоных,
На трон презацный, отбирай за цноты,
Тыи Клейноты.
Тебе Софіи руины чекали,
З твоих направы рук ся сподЂвали,
Вступи ж на свою столицу щасливе.
Жій святобливе.
Россія тебе на помоч обрала.
ТобЂ тот престол годне даровала:
Тебе Софія так з плачем витает,
З жалю волает.
О Петре, здавна гостю пожаданый,
Витай Россіи на утЂху даный.
Давай рахунку Россійской оздобЂ,
В мизерной добЂ.
Помниш яко пред тым Россія бывала,
Славна, як много патронов мЂвала?
Тепер их мало; тебЂ хочет мЂти,
В Сарматском свЂти,
Оздоба славы ты нашеи давно,
Або то свЂту о твоих не явно,
Працах одважных, котрими вспираеш,
Русь украшаеш.
Ледве м утЂхи в жалю дочекала.
Моя направа Цнот потребовала,
Твоих велможных. Вшакже твоя слава,
Моя поправа.
Имя Могилы и в Словенской зони,
И в богомыслном будет мЂти Тріони(?)
Несмертелное своє залеценье,
И вывышенье,
Тобе юж муры мои полецаю,
От Ярослава которыи маю,
Любо то славы ты их будь Атлянтом.
Будь Адамантом,
Короны з лявров нехай вьют Могилы 1,
1 Мабуть, повинно бути: МогилЂ.
ВсЂ, всЂ, котрые сердечне хотЂли,
ВидЂть в Сіонських Софію Съборах.
В пресвЂтлых хорах.
И хтож рук своих в дворы не подносит,
Феболунные? Хто так не голосит:
Христе, ты наша слава, ты корона,
Ты оборона.
Єсли, наш Боже, на нас штурмовати
Захочут враги; ты их отганяти,
Рач от нас, а мы тебе при поклонЂ
Славим в СіонЂ!
В Небо подносим руки, ть: патрона,
Рач боронити Кіевского трона;
Нехай щасливе тобЂ услугует,
Поклон дарует.
Сердцем сынове російстїи дайте
Поклон пастыру, єму повторяйте
Подякованье за труды, за працу,
На кождом пляцу,
Клейнот то у нас, а клейнот коштовный,
Скарб то Дорогій, а скарб невымовный:
За ним Россія поживет в покою,
По тым розбою.
И гарпій роги за ним схизматицких
И хитрых злостей штуки геретицких
Нам не зашкодят: он все добре справит,
Добре направит.
Ициж, ПресвЂтлый Могило, безпечне,
Архіерейскій фрон прійми статечне:
Жій многолетне: Бог твоя заслона,
Тарча, Корона.
Потім наступає "дедикація" в трьох строфах (12+12+6 двостихів). Менш інтересна з формально-літературного погляду, вона містить цікаві похвали "друкарській штуці" складателів цих віршів, згадку про антракт (вакації) в "друкарськім куншті", спричинений соймовою кампанією безкоролів’я, і сподівання нового пожвавлення друкарської праці, похвали новому польському відділові, чолобиття патронові за кошти, вложені на поширення верстатів, "сумпти", видані на школи, на пенсії професорам і стипендії "убогим фільомузам" — молодим аспірантам.
Добре хтось рекл, же дары у панов єднают,
Ласку людем, в котрых ся немаль всЂ кохают.
Кгды тя, ясневелможный пане наш, витаєм,