Все. Бонд був переможений — його переконали. Він одразу ж сприйняв на віру історію дівчини, хоч якою неймовірною ця історія йому здавалася. Принести їм з величезним ризиком отакий дарунок — для росіянина це могло означати лише акт відчаю, відчайдушного, якщо хочете, засліплення. Чи правдива легенда тієї дівчини, чи ні — принципового значення це не мало, ставки були надто високі, щоб відмовитися від такої гри.
— Розумієте, нуль нуль сім? — м'яко запитав М. Прочитати думки Бонда, бачачи спалахи збудження в його очах, було не важко. — Ви розумієте, що я маю на увазі?
— Але ж вона не сказала, як це можна зробити? — ухильно промовив Бонд.
— Не зовсім так. Керім запевняє, що вона була абсолютно впевнена. Йшлося про якісь нічні чергування. Очевидно, іноді вона чергує вночі сама і спить на похідному ліжку в кабінеті, де стоїть апарат. Здається, вона не має сумнівів, що зможе винести «Спектра». Хоча й розуміє: її знищать, якщо хоча б уві сні хтось дізнається про цей план. її тіпало від самої думки про те, що Керім доповідатиме все це мені. Вона вирвала в нього обіцянку, що він особисто шифруватиме донесення, надішле його в блокноті одноразового користування і не зберігатиме жодної копії. Керім, звісно, зробив так, як вона й просила. Щойно вона згадала про «Спектр», він збагнув, що йдеться про найбільший шанс, який нам трапився після війни.
— Що було потім, сер?
— Пором підходив до містечка Ортакой. Дівчина сказала, що має сходити там на берег. Керім пообіцяв передати повідомлення тієї ж ночі. Вона відкинула будь-яку домовленість підтримувати контакт надалі. Лише наголосила, що зі свого боку додержуватиме угоди, якщо ми зробимо те саме з нашого боку. І розчинилась у натовпі на сходнях. — М. нахилився вперед і пильно поглянув на Бонда. — Керім, звісно, не міг гарантувати їй, що ми укладемо з нею угоду.
Бонд промовчав. Йому здавалося, що він у змозі передбачити подальший перебіг подій.
— Дівчина зробить це лише за однієї умови... — Збудження в очах М. переростало в лють. — А саме: ви вирушите до Стамбула й привезете її та апарат до Англії.
Бонд знизав плечима. Зробити це було не важко. Але... І він упевнено відповів на погляд М.
— Потрібен шмат пирога, сер. Як я розумію, тут існує тільки одна перешкода. Вона лише бачила мої фотографії і читала захоплюючі історії. Уявімо собі, що живий Бонд не виправдає її сподівань.
— Ось тут на вас і чекає робота,— похмуро кинув М. — Ось чому я й ставив оті запитання щодо міс Кейз. Тепер від вас залежатиме, чи виправдаєте ви її сподівання.
Розділ 13
«БЕА доставить вас...»
Чотири маленькі прямокутні пропелери один по одному повільно заобертались і перетворилися на чотири кола, що заспівали свою джмелину пісню. Низьке дзижчання турбореактивних двигунів здійнялося до пронизливого скімлення. Рівень шуму і повна відсутність вібрації суттєво відрізнялися від усепроникливого ревіння і граничне напруженої могуті решти лайнерів, якими доти літав Бонд. Коли «віскаунт» легко вирулював на мерехтливу злітну смугу «схід-захід» лондонського аеропорту, Бонд відчував себе так, ніби сидить усередині дорогої механічної іграшки.
Шеф-пілот дав повний газ, і всі чотири двигуни зайшлися в реві, що кригою сковував душу. Ще хвилина, і літак, вирвавшись із полону гальмів, помчав злітною смугою, а тоді швидко, легко шугнув угору. Сто тридцятий рейс БЕА за маршрутом Рим — Афіни — Стамбул розпочався о десятій тридцять набором висоти, що за якихось десять хвилин уже досягла двадцять тисяч футів. «Віскаунт» торував шлях широким повітряним каналом, яким здійснюється середземноморський рух до Англії і навпаки — з Альбіону на південь. Рев літака обернувся на сонний низький свист. Бонд розстебнув ремінь безпеки й закурив сигарету. Потім дістав з-під крісла елегантний «дипломат», поклав його поруч із собою на вільне місце і взяв звідти «Маску Дімітріоса» Еріка Амблера. Зовні «дипломат» здавався вузьким і легеньким, але як здивувався б службовець на реєстрації, коли б не пропустив його без перевірки, а взяв та зважив. А коли б «дипломатом» зацікавились митники й поставили його під інспектоскоп, то можна собі уявити, який би вони мали вигляд!
Обладнував цю гарну маленьку валізку відділ «К'ю». Почали вони з ручки фірми «Свейн і Адіні». її демонтували і між шкірою та підкладкою каркаса розташували в два ряди п'ятдесят набоїв двадцять п'ятого калібру. В кожному з невинних зовні боків був схований тонкий ніж для кидання виробництва славетної фірми «Вілкінсон», а руків'я винахідливо зашили в кутки «дипломата». Незважаючи на кпини Бонда, майстри з «К'ю» приладнали в замку невеличку схованку, з якої, коли натиснути кнопку, в долоню випадала таблетка смертоносного ціаніду. (Як тільки Бондові привезли додому «дипломат», він викинув таблетку в унітаз.) Якщо розкрутити товстий тюбик крему для гоління марки «Пальмолів», з цього звичайнісінького на вигляд предмета легко виходив запакований у бавовняну тканину глушник для «Беретти». На випадок потреби у валюті кришка «дипломата» приховувала в собі п'ятдесят золотих соверенів, і, щоб видобувати їх звідти, досить було повернути вбік верхню планку.
Ця валізка з фокусами здивувала Бонда, проте він мусив визнати, що в ній попри її солідну вагу, було дуже зручно перевозити знаряддя його професії; інакше їх довелося б тягати з собою на тілі.
На весь літак, крім Бонда, набралося ще дванадцять пасажирів, і він усміхнувся, уявивши собі, як ужахнулася б Лоелія Понсобі, коли б дізналася про це. Адже за день до вильоту, коли Бонд уже уточнював останні деталі операції, його секретарка гаряче заперечувала проти самої ідеї вирушати в п'ятницю тринадцятого числа.
— Тринадцяті числа — найкращі дні для подорожей,— терпляче доводив їй Бонд. — Пасажирів обмаль, і ти дістаєш найкращий сервіс і максимальний комфорт. Якщо я маю можливість, то завжди обираю для таких справ тринадцяте число.
— Гаразд,— капітулювала дівчина,— ваш похорон — то ваше діло. Але навіщо мені цілий день хвилюватися? І, заради всього святого, хоча б не ходіть попід трапом та не робіть ніяких інших дурниць. Не слід випробовувати свою долю в такий спосіб. Не знаю, що саме ви робитимете в тій своїй Туреччині, і знати цього не хочу, але передчуття лиха не полишає жодну мою кісточку.
— О, ці прекрасні кісточки! — підіграв їй Бонд. — Я візьму їх собі на вечерю того ж вечора, коли повернуся додому.
— Вам це не вдасться! — холодно заявила Лоелія. Згодом дівчина несподівано тепло подарувала йому прощальний поцілунок, і Бонд уже всоте подумав, навіщо йому морочитися з іншими жінками, коли найчарівніша з усіх жінок — його власна секретарка.
Літак монотонне співав свою пісню у безкрайому небі понад збитими вершками хмар, які видавалися такими міцними, що на них можна здійснити аварійну посадку. Хмари розступились, і ліворуч удалині заяскравів блакитний туман. Париж! Ще годину вони неслися понад висушеними полями Франції. Поблизу Діжона в міру того, як підіймалася в гори Пера, земля почала змінювати своє тьмяне вбрання на темно-зелене.
Наспів ленч. Бонд відклав набік книжку і, поки їв, споглядав униз на прохолодне дзеркало Женевського озера. Спостерігаючи, як соснові ліси почали наполегливо дертися в бік снігових клаптиків поміж вичищених лискучих зубів Альпійських гір, він пригадав свої лижні вакації. Літак огинав велике ікло Монблану. Від скель їх відділяло лише кілька сотень ярдів. Бонд розглядав брудно-сірі, мов слоняча шкура, глетчери й бачив себе, знову молодого, ще неповнолітнього, з кінцем мотузки, оперезаної навколо талії. Він прив'язується до верхівки кам'яної скелі-стовпа, а двійко його друзів із Женевського університету видряпуються гладенькою стіною нагору до нього.