Місто Ф. і Сухий Фонтан, що мав серце
На головній площі міста Ф., між старими каштанами і крамницями з морозивом, стояв Сухий Фонтан. Він був не такий, як інші — без чаші, без статуй, зате з тисячами струменів, які раптом виринали з бруківки і знов зникали, мов примхливі феї.
Діти його обожнювали. Вони знімали взуття, сміялися, бігали між бризками, кричали "ура!", коли струмені підіймалися вище голови. Фонтан знав кожного з них по імені, і вмів повторювати танці найменших, мов відлуння їхньої радості.
Але фонтан мав характер. Якщо на площі сварились дорослі, чи діти сміялись над кимось, чи хтось із відвідувачів кидав сміття — він мовчав. Вода не підіймалась, струмені не пурхали. Люди з подивом стояли перед ним, а діти питали:
— Що сталося, Фонтане?
І тоді найменша дівчинка Марічка завжди знала відповідь:
— Він ображений. Потрібно йому вибачення.
Місто швидко навчилося. Кожного ранку вчителька молодших класів приводила школярів, і вони казали:
— Доброго ранку, Фонтанчику! Дякуємо, що ти з нами!
І фонтан відповідав веселим шурхотом та міріадами блискучих крапель. Навіть дорослі, проходячи повз, іноді зупинялись, кланялися фонтану чи кидали у повітря монетку з побажанням миру й доброти.
З того часу Сухий Фонтан став не просто забавкою. Він став дзеркалом настрою міста — коли весело і щиро, він співає водяною арією. А коли щось не так — мовчки чекає, поки доброта знову запанує на площі.
Місто Ф. і Дім Загублених Речей
У самому серці міста Ф., трохи осторонь від гамірних вулиць, стоїть непримітна будівля з вікнами, що ніколи не відчиняються, і дверима, які самі вирішують, кого впустити. Це — Дім Загублених Речей. Він не має вивіски, його немає на мапах, та всі мешканці знають: якщо щось загубилося — саме туди воно й піде.
Тут, на мереживних полицях, у затишних шухлядах і на м’яких подушках лежать рукавички, які втратили другу половинку, ляльки з відірваними ґудзиками, одинокі сережки, забуті телефони й ключі, що досі зберігають тепло кишені. Кожна річ тут має свою історію і потаємно мріє про зустріч зі своїм господарем.
А щоб знайти загублене, потрібно простягнути ниточку надії. Не звичайну — а ту, яка народжується з теплих спогадів, щирих слів та довіри. І коли ця невидима ниточка зв’язує серце людини з Домом Загублених Речей, двері відчиняються, і речі починають тихенько дзвеніти від радості.
Ох, як вони тішаться! Коли малюк знаходить свого улюбленого ведмедика, якого вважав назавжди зниклим, а літня пані — загублений кулон, подарований багато років тому. Навіть речі мають душу, якщо були колись любимі.
Кажуть, одного разу Дім навіть об’єднав двох людей, що знайшли там ті самі загублені сережки — одну мав він, іншу — вона. І з того часу вони більше нічого не губили, хіба що час, який проводили разом.
Місто Ф. і дорога до Змієвих Валів
У місті Ф. є одна дорога — тиха, звивиста, обсаджена старими липами, що веде далеко за межі міських кварталів, до місця, де земля пам’ятає. Цей шлях веде до старовинних Змієвих Валів — величних земляних споруд, збудованих ще в ті часи, коли казка й дійсність ходили поруч, а люди будували не лише руками, а й серцем.
Вирушити туди можна на велосипеді, пішки або навіть на тихому міському транспорті, який іноді, кажуть, сам знає напрямок і довезе просто до підніжжя одного з валів.
Коли ступаєш на землю поблизу Валів, щось у повітрі змінюється. Тиша стає густішою, вітер — мудрішим, а кожен крок відлунює в глибинах історії. Тут відчуваєш не просто давнину — тут розумієш: ти не сам. З тобою тіні пращурів, які зводили ці вали, щоб берегти свій край. Вони мовчазні, але добрі. Вони пам’ятають, як із покоління в покоління передавалися пісні, ремесла, мрії.
І якщо прикласти долоню до сухої трави на вершині валу, можна відчути пульс землі. Здається, що вона розповідає тобі свою історію — не словами, а відчуттями, звуками, подихом.
Дехто, повертаючись до міста, приносить із собою камінчик чи листок, щоб нагадував про цю мить. Але найголовніше — вони несуть у серці тиху гордість за свій рід, за своє місто, за свою землю.
Такі історії живуть у місті Ф., і багато ще попереду.
Місто Ф. і таємниця сяючого дерева біля Костелу
У самому серці міста Ф., на вулиці Ярослава Мудрого, височіє величний Костел Воздвиження Святого Хреста. Збудований у 1903–1911 роках за проектом архітекторів Владислава Домбровського та Федора Троупянського, цей неоготичний храм зачаровує своєю асиметричною архітектурою та витонченими деталями.