Історія про справжню мрію,
яка стала школою майбутнього 
У місті Ф., де дерева в парках шепочуть старі історії, а кам’яниці іноді зітхають уві сні, стався один дуже тихий, але дуже важливий вчинок.
Випускники минулих років, ті самі, що колись ходили до шкіл міста, носили ранці, списували контрольні й обіймались у коридорах на прощання, — вони раптом усі згадали про свої дитячі мрії.
Про те, як хотіли вчитися не лише математиці й фізиці, а ще й керувати вітром, розмовляти з деревами, бачити сни наперед, читати думки тварин...
І от, одного вечора в онлайн-чаті з’явилось повідомлення:
— А що, як збудуємо Школу Чародійства і Незвичних Справ? Для тих дітей, що вміють трохи більше, ніж їм дозволяють.
Ідею підхопили одразу. Випускники скинулись грошима. Архітектори, вчителі, дизайнери, кухарі, навіть колишні хулігани — кожен долучився чим міг. І вони обрали місце: старий парк, де колись стояв закинутий кінотеатр "Мир".
Стіни кінотеатру перетворили на будівлю, що дихає магією: вікна в ньому самі розкривалися на світанку, коридори змінювали довжину залежно від настрою учнів, а дах мав форму великого відкритого підручника.
Школа Чародійства і Незвичних Справ відкрила свої двері для дітей від 10 років, у яких блимало щось незвичайне:
хтось міг торкатися аркуша — і той зацвітав,
хтось вмів чути, як співає вода,
хтось вгадував, де захований ключ,
а хтось… просто мріяв дуже сильно, і мрії починали втілюватись.
У школі не ставили оцінок. Там вчили: як відчути себе частиною Всесвіту,
як не боятись своєї інакшості, 
як не зраджувати внутрішню силу.
А вчителями стали не лише чарівники, а й поети, філософи, колишні вчені, художники і… той самий сторож, який колись охороняв кінотеатр "Мир", а тепер — ключник Знань.
Місто Ф. змінилось. Воно ніби стало трохи світлішим.
Бо коли десь росте нове покоління, що не боїться бути дивовижним, — майбутнє стає не страшним, а захопливим.
Отже, у Путівнику міста Ф. з'явився допис:
Школа Чародійства і Незвичних Справ
Розташована в самому серці старого парку міста Ф., Школа Чародійства і Незвичних Справ виросла на місці колишнього кінотеатру «Мир», але не зруйнувала його, а… вдихнула нове життя у старі стіни.
Це не похмура будівля. Вона — мов живий чарівний замок, що вміє змінюватися разом із настроєм своїх учнів. Вдень він світиться м’яким сонячним світлом, а вночі — злегка мерехтить у темряві, мов світлячок, що не хоче засинати.
Фасад і архітектура
Вежі з мідними шпилями, на яких сидять флюгери у формі книжок, зірок і ключів.
Стіни з природного каменю, що в залежності від погоди змінює відтінки — від ніжно-бірюзового до глибокого фіолетового.
Вікна у вигляді чарівних вітражів, кожне з яких показує інше небо: денне, зоряне, весняне чи навіть трохи вигадане.
Вхідні двері з дерева, інкрустовані сріблом, відчиняються лише тим, хто щиро мріє про знання.
Класи
Кабінет Невидимого Мислення — кімната з дзеркальними стінами, що підказують відповіді не словами, а відчуттями.
Лабораторія Плавної Перетворюваності — простір, де предмети можуть тимчасово змінювати форму (наприклад, чорнильниця стає пташкою, а компас — квіткою).
Зал Тиші — тут нічого не лунає голосом, але кожна думка звучить у повітрі, якщо її сформулювати щиро.
М’яка Обсерваторія — не просто для астрономії, а для вивчення небесних відчуттів. Дах тут прозорий, а подушки — найзручніші у світі.
Навколишній простір
Сад Справжніх Намірів, де кожна рослина росте в ритмі серця того, хто її посадив.
Ставок з Дзеркальною Водою, що показує не відображення, а уявлення про себе.
Міні-Планетарій під Явором, де можна побачити рух зірок просто крізь листя.
Викладачі
Пані Каштана — вчителька Магії Спостереження. В її класі стіни самі записують думки учнів.
Професор Зиновій-Крапель — викладач Текучих Речей, який може пояснити навіть час за допомогою яблука.
Пані Олеся-Шепіт — наставниця юних сновидців. Її голос заспокоює навіть нервових олівців.