24. Ячмінь
Прийшла черга поговорити про наших сусідів.
Більше ста років тому туси Лха Шопа був надзвичайно сильним. Однак сильні туси завжди принижують слабких, спираючись на свою силу. Колись вони силою одружили свою доньку з туси Мерці, таким чином туси Лха Шопа став дядьком по матері туси Мерці. Згодом наш спільний сусід туси Ронггонг піднявся й переміг їх. Туси Мерці скористався цією нагодою й віддав доньку свого брата третьою дружиною туси Лха Шопи. Таким чином туси Мерці став дядьком туси Лха Шопи.
Прибувши на кордон, я очікував, що родичі приїдуть до мене якомога раніше.
Проте туси Лха Шопа розчарував мене.
Щодня ті голодні люди із позеленілими від голоду обличчями ходили навколо нашої фортеці, повної ячменю: одне коло, наступне коло, ще одне коло; одне коло, наступне коло, ще одне коло… аж у мене запаморочилось у голові. Якщо вони хотіли в такий спосіб захопити фортецю, то це було просто смішно. Однак коли я дивився на те, як ці люди постійно намотують кола, без перепочинку й не зупиняючись, — одна група покрутиться два дні, потім прийде наступна й покрутиться три дні, — у мене виникало дуже неприємне відчуття. При цьому наш колишній дядько по матері, а майбутній племінник так і не показувався. Його люди вмирали одне за одним, — покрутяться-покрутяться і впадуть на землю, і більше не встануть. Можливо, туси Лха Шопа намагався в такий спосіб пробудити в мені милосердя та співчуття? Однак якщо це дійсно так, то він — не туси. Адже жоден туси на цій землі не буле покладати свої надії на милосердя інших. Це тільки бідні люди можуть мати такі наївні погляди. Наразі тільки весна день за днем все більше ставала схожою на весну.
Одного дня я покликав до себе куховарку Дролму й наказав їй покинути приготування їжі, а взяти собі десять підлеглих, встановити десять сковорідок на опорах у дворі й засмажити ячмінь. Невдовзі вогонь розгорівся, і язики полум’я, роздмухані вітром, запалахкотіли й почали лизати дно сковорідок. На вишикуваних у ряд десяти сковорідках швидко почали розриватися зернини. Управитель подивився на мене, не розуміючи, тоді я сказав:
— Це не тому, що мені схотілося почути вибухи.
— Дійсно, — сказав управитель, — щоб послухати вибухи, краще влаштувати стрілянину з автомата, принаймні так можна відлякати цих людей.
Управитель був справді розумною людиною, він наморщив ніс і сказав:
— О, вони такі запашні!
Потім він, раптом прозрівши, ляснув себе по чолу, й сказав:
— О Небо, паничу! Це ж уб’є тих голодних людей!
Він схопив мене за руку й потягнув на чотирикутну оглядову вежу фортеці. Оглядова вежа була висотою з п’ятиповерховий будинок, з неї відкривався дуже великий простір.
— Як людина, яка вигадала гарну ідею, ти не повинен хвилюватися, — сказав мені управитель.
— Але я трохи хвилююся, — відповів йому я.
Дролма, яка керувала смаженням ячменю, підвела голову й подивилася на нас. Мабуть, їй було шкода спалити так багато зерна. Я помахав до неї рукою, й вона зрозуміла, що я хотів сказати, адже наближені до мене люди завжди розуміли, що я маю на увазі. Дролма також помахала мені рукою, а її підлеглі висипали ще більше ячменю на розпечені сковорідки. Можна було побачити, що хоча вона й не стала знову тією Дролмою, якою була, коли спала зі мною, однак більше вже й не була схожа на упосліджену куховарку.
Вогонь справді гарна річ: він не тільки підсмажував ячмінь, але й підсилював його запах удесятеро, а то й у сто разів, і живе зерня, перш ніж померти, сходило іскрами. Таким чином із фортеці почав підніматися звабливий запах, і вітер розніс його по дикому полю. Усі ті голодні люди попідводили свої голови до неба, і крила їхніх носів жадібно роздулись, а кроки зробились такі непевні, як у п'яних. Однак чи хтось бачив коли-небудь сотні й тисячі людей, чоловіків і жінок, старих і молодих, які б усі разом були п'яні? Я певен, що ніхто. Коли так багато людей одночасно дивляться на небо, це виглядає дуже зворушливо. Голодні люди йшли, спотикаючись, не дивлячись собі під ноги, а дивлячись на небо. Нарешті, їхні кроки сповільнились, і вони утворили коло на полі. Там вони трохи покрутились, потім зупинились, трохи постояли, а потім повалились.