Аксель перейшов до другої частини концерту. Крісові цей пасаж завжди здавався грубим, слабше написаним, тож він тішив себе сподіванням, що Аксель зашпортається, чари розвіються і присутні знудяться. Але даремно. Аксель забарвив акорди в образу, бунт, лють, — і уривок одразу набув змісту і форми. Якщо у першій частині твору Альбана Берґа[6] йшлося про «янгола» — себто померле дитя, то у другій змальовувалося горе батьків.
— Феєрично! Він грає краще за всіх, кого я слухав у запису!
Як цьому двадцятирічному хлопчині вдалося перевершити всіх цих Ферра, Ґрюмйо, Менухіних, Перлманів і різних там Штернів[7]?!
Концерт віртуозно завершився легким натяком смичка на один із хоралів Баха, який in extremis[8] втілював переконаність у тому, що виправдано все — навіть трагедія; для модерністського композитора — досить дивна думка, однак Акселеві вдалося передати її зворушливо і переконати у ній усіх.
Публіка вибухнула оплесками, а оркестранти мало не потрощили смичками пюпітри. Збентежений австралієць, що лише хотів прислужитися Альбанові Берґу і не відтіняти себе, вважав непристойним, що так приймали саме його, звичайного виконавця. Тож він незграбно вклонився, однак навіть його незграбність вражала грацією.
Кріс, за прикладом сусідів, був змушений підвестися й аплодувати Акселеві; він, роззираючись, кусав губи: скрипалеві вдалося захопити додекафонічним концертом неосвічену публіку — пляжників, купальників, словом, усіх тутешніх! Коли Акселя викликали «на біс» утретє, Крісові урвався терпець; він проштовхнувся між захопленими слухачами, залишив імпровізовану залу на відкритому повітрі серед пальм і подався до свого намету.
Дорогою йому трапився Пол Браун із Нью-Йорка — він організовував ці міжнародні з’їзди.
— Ну як, нашому маленькому Корто сподобався концерт?
Пол Браун називав Кріса «маленьким Корто», бо Кріс був піаністом і французом, а для освітян із Штатів Корто був взірцем французького піаніста[9].
— Аксель заново відкрив мені твір, від якого раніше я був не в захваті!
— Ти ніби сердишся? Склав зброю, щойно побачив запину? Таке враження, що тебе не потішила ні музика Берґа, ні гра Акселя!
— Ніколи не вмів «тішитися». Мені ближчі виклик, змагання і перемога!
— Я знаю. Ви з Акселем геть різні. Дві протилежності. Перший усміхається, другий пітніє. Ти — боєць, він — прихильник дзену. Ти сприймаєш життя як бій, Аксель прямує, навіть не здогадуючись про небезпеку.
Пол Браун зміряв Кріса поглядом. Дев’ятнадцятирічний юнак, темні похмурі очі, дике клоччя на голові, пихаті пухнасті вії; з кремезного і досі цнотливого тіла Кріса ніби звисали поетові окуляри і гостра мужня борідка, дбайливо підстрижена ножицями — так, ніби власник її хотів, щоб до його зрілого віку ставилися з повагою.
— І хто з нас має рацію? — запитав Кріс.
— Боюся, що ти.
— Отакої...
— Недаремно ж я американець, дорогий мій маленький Корто! Цнота й довірливість — це прекрасно, авжеж, але не годиться для нашого світу. І якщо треба стримувати свій талант, щоби розпочати кар’єру і стати відомим, то слід бути рішучим, амбітним і злим! У тебе саме така вдача!
— О, то на твою думку я заграю краще за Акселя?
— Я цього не казав. Ніхто не заграє краще за нього. Натомість, маю певність у більшому успіхові твоєї кар’єри.
І за цим зауваженням крилося застереження — а може й осуд, — та Кріс мав це за комплімент. Пол Браун раптом ляснув себе по чолу і скрикнув:
— Каїн і Авель! Якби вас довелося перейменовувати, я запропонував би саме ці ймення! Двоє братів із протилежними характерами: незламний Каїн і смиренний Авель.
Американець, пишаючись власною вигадкою, дивився на Кріса, з нетерпінням чекаючи коментаря. А Кріс лише знизав плечима і кинув:
— Маленький Корто мені більш до вподоби. Сподіваюся, до речі, що «маленький» стосується лише мого віку.
Уранці останньої неділі курсу Кріс піднявся з ліжка з настовбурченим волоссям і охоплений нетерплячкою: він більше не міг спати, він мусив діяти, кожним м’язом тіла він відчував нестерпний свербіж до змагання!
6
Альбан Берґ (Alban Berg, 1885–1935) — австрійський композитор, представник нововіденської школи. Автор опери «Воццек» і «Концерту для скрипки з оркестром» («Концерту пам’яті янгола»), присвяченого передчасно померлій 19-річній скрипальці Манон Ґропіус. «Концерт...» став останнім завершеним твором Берґа, його прем’єра відбулася вже після смерті композитора, у 1936 році у Барселоні.
7
Крістіан Ферра (Christian Ferras, 1933–1982) — французький скрипаль; Артюр Ґрюмйо (Arthur Grumiaux, 1921–1986) — бельгійський скрипаль; Ієгуді Менухін (Yehudi Menuhin, 1916–1999) — швейцарсько-британський скрипаль, диригент і письменник; Іцхак Перлман (Itzhak Perlman, нар. 1945) — ізраїльський скрипаль і диригент; Ісак Штерн (Isaac Stern, 1920–2001) — американський скрипаль українського походження.
9
Альфред Корто (Alfred Cortot, 1877–1962) — франко-швейцарський піаніст, один із найзнаніших виконавців ХХ століття й один із засновників Паризької Нормальної музичної школи.