— Десь об одинадцятій, але він...
— Кипріян, мабуть, відіслав вас туди, щойно прийшов на роботу, так?
— Підпис був потрібний терміново.
— Але ви не знайшли Тоні ані в готелі, ані на конференції?
— Я його не зустріла,— з лютим відчаєм відповіла Елісон,— бо він повернувся до Лондона, до леді Бристоу.
— A,— кивнув Страйк.— Але хіба не дивно, що він не попередив про повернення ні вас, ні Кипріяна, правда?
— Не дивно,— відповіла Елісон, хоробро намагаючись повернути свою зниклу зверхність.— Він був з нами на зв’язку. Мав при собі мобільний. Це не мало значення.
— Ви дзвонили йому на мобільний?
Вона не відповіла.
— Дзвонили, але ніхто не взяв слухавки?
Мовчки, розлючено вона відпила зі свого келишка.
— От правда, дзвінки від секретарки, коли зайнятий іншою справою, збивають весь настрій.
Страйк гадав, що ця репліка обурить Елісон, і не розчарувався.
— Ви огидний. Абсолютно огидний,— невиразно промовила Елісон; її щоки заливав темний рум’янець святенництва, яке вона силкувалася приховати за зверхністю.
— Ви мешкаєте сама? — спитав Страйк.
— А це тут ще до чого? — здивувалася вона, заскочена зненацька.
— Просто стало цікаво. Отже, вам не здається дивним те, що Тоні заселився на ніч у готель в Оксфорді, наступного ранку поїхав назад до Лондона, а потім повернувся до Оксфорда — якраз вчасно, щоб виселитися з готелю?
— Він повернувся до Оксфорда, щоб потрапити на конференцію у другій половині дня.
— Ой, правда? Ви затрималися і зустріли його там?
— Він там був,— сказала вона, уникаючи прямої відповіді.
— Й у вас є докази?
Елісон мовчала.
— Скажіть,— попросив Страйк,— на вашу думку, Тоні пробув весь день у ліжку з Урсулою Мей — чи мав якийсь конфлікт з племінницею?
Біля шинкваса тітка Вініфред поправляла шапочку і зав’язувала пояс. Вона явно збиралася йти.
Кілька секунд Елісон боролася з собою, а тоді, ніби випускаючи на волю щось, що довго тримала в собі, пристрасно зашепотіла:
— Між ними нічого немає. Я певна, що немає. Це неможливо. Урсулу цікавлять тільки гроші, тільки гроші мають для неї значення, а у Тоні грошей менше, ніж у Кипріяна. Урсула не захотіла б Тоні. Просто не захотіла.
— О, тут не вгадаєш. Фізична пристрасть може перевищити будь-який розрахунок,— відповів Страйк, уважно спостерігаючи за Елісон.— Так буває. Іншому чоловіку важко про це судити, але Тоні досить привабливий, хіба ні?
Він побачив неприхований біль і лють; Елісон душилася словами:
— Тоні правий: ви всіх використовуєте — берете все, що зможете... Джон здурів — Лула стрибнула сама. Сама! Вона завжди була неврівноважена. Джон такий самий, як мати — схильний до істерик, до вигадок. Лула вживала наркотики, вона була з отаких — некерованих, від яких суцільні проблеми, яким тільки й треба, що чужої уваги. Зіпсута. Розкидалася грошима. Вона могла мати все, що схоче, всіх, кого схоче, але їй усе було мало.
— Я й не знав, що ви були знайомі.
— Я... мені Тоні про неї розповідав.
— Він її не надто любив, так?
— Він просто бачив її наскрізь. Вона була погана. Деякі жінки,— промовила Елісон, і її груди під безформним плащем важко піднімалися й опадали,— погані.
Задуху пабу прорізав холодний протяг — то за тіткою Рошель зачинялися двері. Бристоу і Робін в’яло усміхалися, аж поки двері не зачинилися зовсім, тоді з полегшенням обмінялися поглядами.
Бармен десь зник. Їх тепер лишилося четверо у маленькому пабі. Страйк тільки зараз розчув, що фоном грає балада вісімдесятих: «The Power of Love» у виконанні Дженіфер Раш. Бристоу і Робін підійшли до їхнього столика.
— Я думав, що ви хотіли поговорити з тіткою Рошель? — спитав Бристоу з пригніченим виглядом — ніби вийшло, що він витримав таке випробування невідь-навіщо.
— Не настільки, щоб за нею бігти,— бадьоро відповів Страйк.— Ви можете мені все переповісти.
З виразів облич Робін і Бристоу Страйк бачив, що обом його поведінка здається на диво недбалою. Елісон щось шукала у сумочці, її обличчя не було видно.
Дощ припинився; тротуари були ковзкі, похмуре небо таїло загрозу нової зливи. Жінки мовчки йшли попереду, а Бристоу всерйоз переповідав Страйкові все, що запам’ятав з розмови з тіткою Вініфред. Але Страйк не слухав. Він дивився на спини двох жінок попереду: обидві в чорному, для байдужого спостерігача — однакові, хоч міняй. Він загадав скульптури обабіч Королівської брами: геть несхожі, попри ілюзію для неуважного погляду; самець і самиця, одного й того самого виду, так, але цілком різні.