— Він і досі поведений на тих кадрах з камер спостереження?
— Згадував про них,— зізнався Страйк.
— Ми намагалися їх вистежити,— сказав Вордл,— тих двох чорних. Написали оголошення. Ніхто не відгукнувся. Не диво — якраз тоді, коли вони там ходили, спрацювала сигналізація на одній з машин. «Мазераті». Жирна здобич.
— Гадаєш, вони просто викрадачі машин?
— Я не кажу, що вони цим займаються постійно; може, просто побачили свій шанс, запарковану машину — що за йолоп додумався залишати «мазераті» на вулиці? Але була друга ночі, собачий холод, і мені щось не спадають на думку безневинні причини, які б спонукали двох чоловіків зустрітися о такій годині на вулиці у Мейфері, де ніхто з них, наскільки нам відомо, не проживає.
— І не відомо, звідки вони прийшли і куди поділися потім?
— Ми майже цілком упевнені, що той, котрий так захопив свідомість Бристоу, той, що перед Лулиним падінням прямував до її будинку, зійшов з автобуса номер тридцять вісім на Вілтон-стріт об одинадцятій п’ятнадцять. Не відомо, що він робив наступні півтори години, поки не пройшов під камерою на Белламі-роуд. Він повернувся за десять хвилин після того, як Лендрі стрибнула, пробіг по Белламі-роуд і, мабуть, завернув на Велдон-стріт. Є зйомка камери спостереження з Теобалдс-роуд, де за двадцять хвилин з’являється дуже схожий чоловік — високий, чорний, у каптурі, обличчя затулене шарфом.
— Він у нічогенькій формі, якщо опинився на Теобалдс-роуд за двадцять хвилин,— прокоментував Страйк.— Це біля Клеркевеллу, так? Десь дві чи дві з половиною милі відстані. А на тротуарах була крига.
— Ну, не факт, що то він. Зйомка казна-яка. Бристоу вважає дуже підозрілим те, що він ховав обличчя, але тієї ночі було мінус десять — я сам пішов на роботу у балаклаві. Так чи так, немає значення, чи був він на Теобалдс-роуд, бо ніхто його так і не впізнав.
— А другий?
— Пробіг десь двісті ярдів по Галлівел-стріт, а куди подівся потім — не відомо.
— А коли прийшов — теж не відомо?
— Він міг прийти звідки завгодно. У нас більше немає записів з ним.
— Але ж у Лондоні десятки тисяч камер спостереження, так?
— Вони досі далеко не повсюдні. І камери нічого для нас не вирішують, якщо їх не обслуговують і не знімають дані. Камера на Гарриман-стріт не працювала, на Медоуфілд-роуд чи Гартлі-стріт камер узагалі немає. Ти, Страйку, такий самий, як усі: хочеш цивільних свобод, коли сказав жінці, що сидиш в офісі, а сам пішов до стрипклубу, але якщо хтось лізе тобі у вікно ванної, то подавай тобі цілодобове спостереження. Але це взаємовиключні речі.
— Я не прагну ні того, ні того,— озвався Страйк.— Я просто питаю про Бігуна номер два.
— Закутаний по самісінькі очі, як і його приятель; видно було тільки руки. На його місці, маючи на совісті «мазера-ті», я б спробував сховатися у пабі й вийти з натовпом інших людей. На Галлівел-стріт є заклад під назвою «Боджо», куди він міг зайти і загубитися серед пияків. Ми перевіряли,— додав Вордл, випереджуючи питання Страйка.— За відео ніхто його не впізнав.
Якусь мить вони пили мовчки.
— Навіть якщо ми б їх знайшли,— сказав Вордл, відставляючи кухоль,— то в найкращому разі почули б про її падіння від безпосередніх очевидців. У її квартирі не виявлено жодних слідів чужої ДНК. Там побували тільки ті, хто й мав.
— У Бристоу ці думки з’явилися не лише через дані з камер спостереження,— зазначив Страйк.— Він також спілкувався з Тенсі Бестиґі.
— Ані пари з вуст про цю кінчену Тенсі Бестиґі,— роздратувався Вордл.
— Доведеться згадати про неї, бо мій клієнт вважає, що вона каже правду.
— І далі вона своєї править? Досі не здалася? Чекай, я тобі зараз розповім, що ця місіс Бестиґі за фрукт.
— Кажи,— припросив Страйк, притискаючи кухоль з пивом до грудей.
— Ми з Карвером прибули на місце події десь за двадцять чи двадцять п’ять хвилин після того, як Лендрі поцілувалася з асфальтом. Патрульна поліція була вже там. Тенсі Бестиґі й досі була в істериці, коли ми її побачили, верзла казна-що, трусилася й верещала, мовляв, у будинку вбивця. За її словами, не спала вона о другій ночі через те, що вийшла попісяти, і якраз почула крики з квартири на два поверхи вище, а тоді повз вікно пролетіло тіло Лендрі. Тут треба зазначити, що в тій будівлі на вікнах потрійне скло чи щось таке. Вікна спеціально зроблені так, щоб опалення і кондиціювання не вилітали, а гамір з вулиці не влітав. Коли ми допитували Тенсі Бестиґі, під вікнами була сила-силенна поліційних машин і сусідів, але всередині про те можна було здогадатися хіба що з блакитних спалахів мигавок. Там було тихо, мов у довбаній піраміді. Я і кажу до неї: «Місіс Бестиґі, ви точно чули крики? Бо квартира досить-таки звуконепроникна». А вона стоїть на своєму. Каже, що Лендрі вигукнула щось типу «ах ти брехло проклятуще». Слухові галюцинації — ось як це зветься,— виснував Вордл.— І не таке почуєш, коли нюхнеш стільки коксу, що аж мізки через ніздрі крапають.