— Як на мене, первинна ідея візитівок — забезпечити отримувача інформацією, необхідною для здійснення візитів.
Я дістав авторучку з пером, написав офісну адресу на звороті візитівки і прослідкував за тим, як вона сховалася у кишені піджака Граафа.
— Сподіваюся, ми поговоримо з тобою, Роджере, але тепер мені час додому — набиратися сил, аби лаятися з моїми столярами польською. Вітання твоїй чарівній дружині.
Грааф чітко, по-військовому відкланявся, повернувся на підборах і попрямував до дверей.
Я ще дивився йому вслід, коли підійшла Діана:
— Ну як, любий?
— Розкішний екземпляр. Поглянь от хоча б на ходу. Хижак родини котячих. Неперевершено!
— Ти хочеш сказати…
— Він навіть примудрився вдати, що ця робота його не цікавить. Господи, я маю здобути цю голову, я зроблю з неї опудало з підфарбованими зубами і повішу на стіну.
Діана радісно сплеснула в долоні, як маленька:
— Отже, я допомогла? Що, справді допомогла?
Потягнувшись, я обійняв її за плечі.
Залу було вже вульгарно, чудово набито ущерть.
— Тепер ти дипломована мисливиця за головами, квіточко моя. Як продажі?
— Ми сьогодні не продаємо. Я хіба не казала?
Якусь мить я ще сподівався, що неправильно її зрозумів.
— Це що, просто… виставка?
— Атле не хоче розлучатися з картинами. — Вибачливий погляд. — Я його розумію. Адже тобі теж було б шкода розлучатися з такою красою?
Я заплющив очі і глитнув. Гаразд, м’якість проти м’якості.
— Гадаєш, це було нерозумно, Роджере? — почув я засмучений голос Діани і власну відповідь:
— Та ні.
А потім відчув її губи на щоці.
— Коханий, який же ти милий! А продати ми зможемо й пізніше. Це створює нам імідж і робить ексклюзивними. Ти ж сам наголошуєш, як це важливо.
Я вичавив посмішку:
— Звісно, люба. Ексклюзивність — це чудово.
Вона засяяла:
— А знаєш що? На фуршет я покликала діджея. З клубу «Бло», де виконують соул сімдесятих, ти сам казав, що вони найкращі у місті…
Вона сплеснула руками, і я відчув, як моя посмішка відклеїлась від губ, упала додолу і розбилася. Але у мого відображення в Діаниному келиху шампанського вона й досі була на місці. Знову прозвучав акорд Gllsus4 Джона Леннона, і Діана полізла за телефоном у кишеню брюк. Я роздивлявся її, доки вона, щебечучи, випроваджувала когось незваного, хто намагався пролізти без запрошення.
— Звісно, приходьте, Міа! Ні, тільки обов’язково візьміть малечу. Підгузки можна міняти у мене в кабінеті. Звичайно, дитячий плач — це дуже доречно, він так оживляє атмосферу. Тільки ти обов’язково даси мені її потримати, обіцяєш?
Господи, як я кохаю цю жінку.
Мій погляд знов ковзнув на публіку, що тут зібралася. І зупинився на одному блідому обличчі. Це могла бути вона. Лотте. Ті ж печальні очі, які я вперше побачив саме тут. Але це була не вона. Закритий розділ. Але образ Лотте переслідував мене решту вечора, як бездомний собака.
4. Конфіскація
— Запізнюєшся, — сказав Фердинанд, коли я увійшов в офіс. — Із похмілля.
— Ноги зі столу, — сказав я, обійшов навколо письмового столу, увімкнув комп’ютер і, смикнувши за шнур, опустив жалюзі. Тепер світло вже не било в очі, і я зняв темні окуляри.
— Слід розуміти, вернісаж пройшов удало? — заскиглив Фердинанд саме таким голосом, який бив у больову точку в моєму мозку.
— Були танці на столах, — відповів я і глянув на годинника. Пів на десяту.
— Але чому кращі вечірки — це завжди ті, куди ти не потрапив? — зітхнув Фердинанд. — Хто-небудь з відомих людей там був?
— З відомих тобі?
— Із знаменитостей, дурнику! — І помах рукою з обертанням кисті.
Його наполегливе прагнення постійно виглядати як на естраді вже припинило мене дратувати.
— Дехто був, — сказав я.
— Арі-Бен?[5]
— Ні. Ти ж будеш на зустрічі Ландера із замовником сьогодні о дванадцятій?
— Так. А Ханк фон Хельвете[6] був? Вендела Кірсебом?[7]
— Вийди, мені працювати треба.
Фердинанд зробив ображене обличчя, але виконав прохання.
Коли двері за ним зачинилися, я забив у гугл Класа Граафа. І кілька хвилин по тому я вже знав, що він шість років був головою і співвласником «ХОТЕ», аж до самого продажу компанії, був чоловіком бельгійської фотомоделі й у 1985 році став чемпіоном Нідерландів з військового п’ятиборства. Я здивувався, що окрім цього більше нічого не знайшлося. Добре, о третій годині ми використаємо м’яку версію методу Інбау, Рейда і Баклі, і тоді я дізнаюся все, що мені необхідно. А перед тим слід облагодити одну справу. Невелику конфіскацію. Я відкинувся назад і заплющив очі. Люблю азарт, але ненавиджу очікування. Серце вже билося трохи швидше норми. Майнула думка: було б чого йому битися. Вісім тисяч. Не так багато, як здається. У моїй кишені ця частка набагато менша, ніж частка Уве Чикерюда в його. Часом я починав заздрити його простому життю, його самотності. Це було перше, у чому я пересвідчився, коли проводив із ним співбесіду на посаду начальника охоронного агентства, — що навколо нього не буде зайвих вух. Як я здогадався, що він мій кадр? По-перше, його оборонно-агресивна манера триматися. По-друге, те, як він відбивав мої питання — так, ніби досконало володів технікою допитів.
5
Норвезький письменник, чоловік норвезької принцеси Мерти Луїси, доньки правлячого короля Харальда V.