• двох-, трьох— або чотирьохполюсні — ці режими нестабільні за своїм характером, оскільки гра, яка є грою з нульовим результатом і грою «все або нічого», не створює жодної позиції стійкої рівноваги;
• олігополярний, в якому згруповані від п’яти до семи активних політій, жодна з яких не має достатньої потуги, щоб узяти гору над коаліцією інших; гра веде до оборонної стратегії підтримання та відновлення рівноваги й забезпечує її на дуже тривалу перспективу;
• поліполярний, коли дієвців надто багато, щоб можна було визначити, ба навіть нав’язати правила гри, з чого виникають вічні війни.
Уклад — галузь людської діяльності, визначена метою та своїм режимом або режимами; політика є укладом миру й правосуддя; економіка — укладом добробуту; релігія — укладом блаженства; морфологія — укладом соціальної солідарності; етика — укладом вдалої гуманізації тощо.
Цивілізація — найзагальніший можливий спосіб людського буття, розвинений на ареалах континентальних розмірів протягом тисячоліть діалектикою тем і варіацій, що діяли в усіх укладах діяльності.
Замість післямови
Книга французького історика й соціолога Жана Башлера належить до рідкісного тепер і дивного, на перший погляд, жанру. Іронічний критик сказав би, що це «загальна теорія всього», і його іронія мала б рацію, якби книжка Башлера не була зведена на солідній аргументації, послідовно витриманій методології, а головне — вона є результатом напрочуд плідного наукового життя автора, наслідком серйозних роздумів і аналізу. «На таку справу, як ця, — пише Башлер, — наважуєшся не зненацька, і вона не будується на спеціально підібраній літературі. Її живлять книги, які читаєш протягом усього життя та які неможливо навести в покажчику. Зрештою, якщо цей нарис матиме хоч якусь цінність, її слід шукати не в наведенні невідомих фактів, а в тлумаченні фактів із певного зв’язного погляду».
Масштабність задуму Башлера піднімає його до одного рівня з такими видатними будівничими схем людської історії, як Карл Маркс, Освальд Шпенґлер і Арнольд Дж.Тойнбі. Башлер пропонує свою схему історичного руху людства та рушійних сил історії, а звідси — і своє бачення перспектив і можливостей, які відкриваються людству в його нинішньому стані. Однак на методології Башлера позначилися епістемо-логічні ревізії XX ст., зокрема, критика так званої глобальної історії та висунення альтернативи для неї — загальної історії, яка розгорнулася саме у французькому інтелектуальному середовищі. Не дивно, що на відміну від інших творців ґранд-теорій, Башлер намагається знайти «серединний» шлях — шлях, який би дозволяв вивчати єдиного суб’єкта історії, але водночас не був би ідеографічним і пар-тикуляристським. Одне слово, Башлер мав знайти щось середнє між універсалізмом Маркса та партикуляризмом Тойнбі, між монолінійністю та полілінійністю, між тиском із боку унікальних, неповторних фактів і прагненням узагальнення. Його вихід — це, фактично, проголошена Мішелем Фуко в «Археології знання» загальна історія: «Глобальний опис щільно розташовує всі явища навколо єдиного центру — принципу, значення, духу, бачення світу, форми сукупності. Що ж до загальної історії, то вона, навпаки, розгортається як розсіяння»[24]. Об’єктом загальної історії має бути зв’язний і гомогенний корпус фактів. Його Башлер і називає тим єдиним «загальним», яке фігурує як основний персонаж його оповіді, відсторонюючи на узбіччя всі «субзагальні» факти.
Отже, на відміну від Маркса, який бачив у історії єдиного її суб’єкта та творця — людство, та на відміну від Тойнбі, для якого єдиними «самодостатнім полем історичного дослідження не може бути ані національна держава, ані (на протилежному кінці шкали) людство в цілому й таким полем, певно, буде угрупування, яке ми назвали суспільством»[25] або цивілізацією, Башлер пише не історію всього цілого або історію локального цілого, а історію загального, тобто того, що було спільним для людства, незалежно від географічних обширів, які це спільне охоплювало. Це спільне не завжди очевидне, тому його потрібно спершу побачити й виокремити, щоб потім зробити об’єктом історіописання.
Якщо уявити історію людства як партію в шахи, то тема «Нарисів загальної історії» — чому фігури ходять так, а не отак? Не чому вони в цій конкретній партії (загальноєвропейській чи китайській національній історіях) походили саме так, а чому «загальноісторичний» кінь ходить літерою «Г», незалежно від партії, яка розігрується; що впливає на розмір і матеріал, із якого зроблена історична шахівниця, кількість, колір і ієрархію фігур на ній? Одне слово, ідеться про най-універсальніші правила гри, вивільнені від конкретно-історичного змісту. «Щоб роздивитися ... характер і дух [людської історії] за десять тисячоліть, потрібно спробувати зробити таке узагальнення, щоб його результат міг накладатися на всі епохи, не ототожнюючись при цьому з жодною. Потрібно знайти алгебраїчну формулу цього варіанта, конкретні значення якої вписуються різними епохами». Найнадійнішою пересторогою на шляху написання такої історії, за Башлером, було б увесь час дотримуватися міркувань максимально загального характеру, і якщо про цифри густоти населення за палеоліту чи розміру неолітичної сім’ї, які він наводить, але не аргументує, чи про епітети, які він уживає стосовно архаїчних практик, можна дискутувати, загальна настанова видається слушною.