Спільної юнацької школи. У 1921–1922 рр. входив до редакції журналу «Веселка», який видавали старшини Дієвої армії УНР у Калішу.
У 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини, де вчився в Українському високому педагогічному інституті у Празі. Помер від сухот, похований на Ольшанському цвинтарі у Празі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 94; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 138–139; Атом серця — Київ. — 1992. — С. 260–262.
(1874—?) — підполковник Армії УНР.
Закінчив артилерійське учили ще (1895). Станом на 01.01.1910 р. — капітан 12-го артилерійського парку (Вінниця). На чолі 3-го Заамурського паркового артилерійського дивізіону брав участь у Першій світовій війні. З 09.06.1917 р. — підполковник.
У 1917 р. служив у 113-й піхотній дивізії (українізована 03.12.1917 р.). У 1918 р. — командир паркової групи 5-ї важкої артилерійської бригади Армії Української Держави.
У 1919 р. — у складі Північно-Західної армії генерала Юденича. Станом на грудень 1919 р — командир 3-го парку 1-го окремого легкого артилерійського дивізіону цієї армії.
У 1920 р. — начальник Могилів-Поділь- ського артилерійського складу Армії УНР. З 03.10.1920 р. — начальник рухомого артилерійського склепу (складу) Армії УНР. У 1921 р. був приділений до штабу Запасних військ Армії УНР. У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 34–55.
(04.01.1867-15.12.1918) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Закінчив Ярославську військову прогімназію, Київське піхотне юнкерське училище (1886), служив у 36-му піхотному резервному кадровому батальйоні. Станом на 01.01.1910 р. — капітан 2-го Івангородського фортечного полку. З 26.02.1910 р. — підполковник 71-го піхотного Белевського полку. З 29.03.1915 р. — полковник, командир 179-го піхотного Усть-Двинського полку. У 1917 р. — командир бригади 20-ї Сибірської стрілецької дивізії. З осені 1917 р — генерал-майор, начальник 113-ї піхотної дивізії. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 23–24.08.1914 р.).
З 08.06.1918 р. — начальник 13-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 02.07.1918 р. — помічник начальника 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 03.12.1918 р. — начальник цієї дивізії та командувач військ, що боролися проти військ Директорії. Загинув від рук повстанців на станції Дарниця під Києвом.
ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73; Янів М. Сторінка виправлень//За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9. — С. 240–242; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 835
(06.12.1892-11/12.01.1975) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у м. Тустановичі Бориславського повіту Галичини. Закінчив гімназію у Перемишлі, навчався на юридичному факультеті Львівського університету. У 1913 р. був організатором українського молодіжного товариства «Січові Стрільці-ІІ». З 1914 р. служив старшиною артилерії в австро-угорській армії. У 1915 р. потрапив до російського полону
У 1917 р. став одим із організаторів Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. 18.11.1917 р. виїхав до Дарницького табору військовополонених австро-угорської армії, де набрав перших 22 добровольців до куреня. 19.01.1918 р. сформував кадри батареї Січових стрільців. З кінця лютою 1918 р. — командир 1-ї батареї Січових стрільців при 4-му (1-му) Січовому полку військ Центральної Ради. Після розформування батареї німцями (30.04.1918 р.) разом із кадрами січовиків- артилерістів виїхав до Запорізької дивізії, де сформував з галичан 4-ту батарею Запорізького легкого гарматного полку. Наприкінці вересня 1918 р, після дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, виїхав на чолі батареї до Білої Церкви, місця формування загону. З 21.11.1918 р. — командир Гарматного полку Січових стрільців військ Директорії, розгорнутого на базі 1-ї Січової батареї. З середини січня 1919 р. і до розформування Корпусу Січових стрільців 06.12.1919 р. — начальник Гарматної бригади Січових стрільців Дієвої армії УНР.
Дашкевич Роман, фото 1918 року (Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965)
З 1920 р. жив у Львові. У 1943 р. виїхав до Австрії, помер у м. Куфштайн.
Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1975. Ч. 5. — С. 51–52.
(16.08.1879 — після 1935) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Дашкевич-Горбацький Володислав, фото 1918 року (За Державність. — Варгиава. — 1939. — Ч. 9)
Народився у м. Обухів Київської губернії, походив із дворян. Закінчив Кременчуцьке реальне училище, Московське піхотне юнкерське училище (1899), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Литовського полку Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1905). З 28.11.1907 р. служив на штабових посадах у штабі Гвардійського корпусу. У 1917 р. — генерал-майор, начальник 21-ї піхотної дивізії.
Один із організаторів приходу до влади гетьмана П. Скоропадського 29.04.1918 р. Згодом — начальник Штабу Ясновельможного Пана Гетьмана. З 27.06.1918 р. — генеральний старшина для доручень при гетьмані П. Скоропадському.
Після протигетьманського повстання виїхав до Одеси, звідки у березні 1919 р. переїхав до Туреччини. Отримав відмову А. Денікіна у співпраці через попередню службу у гетьмана П. Скоропадського. Восени 1919 р. приїхав на Далекий Схід у розпорядження адмірала Колчака, брав участь у т. зв. Сибірському Льодовому поході (відступі білих армій Східного фронту з Волги на Далекий Схід). З 06.06.1920 р. перебував у розпорядженні головнокомандувача всіх збройних сил Російської Східної окраїни генерала Дітеріхса.
З 1922 р жив на еміграції у Німеччині. Шукав контактів з українськими колами та, зокрема, опублікував у ч. 5 збірника «За Державність» (1935 р.) великий нарис про свого предка — «Про походження Остапа Дашковича (3 нагоди 400 роковин з дня смерти)».
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 43-зв. — 44; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 61, 62, Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Волков Е. В, Егоров Н. Д., Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта гражданской войны. — Москва. — Русский путь. — 2003. — С. 84.
(?—?) — полковник Армії УНР.
За спогадами старшин української армії в російській армії мав чин унтер-офіцера, однак документальних підтверджень цього не знайдено.
У грудні 1918 р. — лютому 1919 р. — начальник артилерії Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 17.02.1919 р. — помічник начальника артилерії Південно-Західного району (згодом — Північна група) Дієвої армії УНР. У другій половині 1920-го р. — командир панцерного потягу «Кармелюк» Армії УНР. У 1921–1923 рр. — приділений до штабу Армії УНР. Подальша доля невідома
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 10; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 95.